Про це розповів декан Михайлівського округу Рожищанського деканату (Луцький р-н) протоієрей Микола Царик у телепрограмі «Духовна абетка» на «12 каналі».Об`єднання людей за релігійними інтересами і вияв їх бажання у подальшому духовно розвиватися уже може слугувати підставою для створення парафії, що є найменшою адміністративною одиницею єпархії. Звісно, пояснює панотець, парафії бувають різними, але всі вони функціонують на підставі статуту, протоколу установчих зборів і заяви від громади. Формується пакет документів і його реєструють відповідно до чинного законодавства.
Щонайменше десять осіб можуть створити парафію. Розпорядженням правлячого архієрея призначається священник, який опікуватиметься громадою. Якщо, наприклад, громада покидає московський патріархат і возз’єднується з Православною Церквою України, то відбувається лише зміна юрисдикції, тобто підпорядкування громади. Назва ж парафії переважно залишається тією ж.
«Є люди, які не бажають возз`єднуватися з ПЦУ, противляться цьому. То, на щастя, такі питання врегульовано законодавством. І чи робитимуть ці особи подальші кроки, щоб бути легальними, це вже їхня відповідальність. А ми маємо рухатися у правовому полі», – каже священнослужитель.
Структура парафії, як правило, така: настоятель (священник), парафіяльна рада, староста, заступник старости (за бажанням), скарбник і, власне, миряни.
Парафіяльна рада підзвітна священникові. У її складі може бути від шести осіб. Усе в храмі робиться з благословення настоятеля. Завдання, які вирішує парафіяльна рада, це: грошові витрати, майнові питання, прибирання території, ремонтні роботи на території храму, звітність перед людьми та інші. Витрати на потреби парафії чітко фіксуються і всі описано в касовій книзі.
Душпастир каже, що частим є запитання, як заробляють на свої потреби парафії. В основному, це пожертви мирян, які приходять на богослужіння, надходження від продажу свічок, ікон та інших церковних речей. Є меценати, які повністю або частково беруть на себе певні фінансові зобов`язання громади, відчуваючи в цьому власну потребу, і так складають пожертву Богові.
Зарплату члени парафіяльної ради не отримують. Зрідка, наприклад, таке рішення можуть прийняти на користь скарбника чи кочегара храмової котельні. Але, пояснює панотець, кожна громада вирішує це питання самостійно.
Також у церкві є прислужники (здебільшого це діти), хористи, братчики і сестриці. Саме з прислужника у віці 5 років розпочав свій духовний шлях і о. Микола Царик, якого Господь благословив стати тим, ким він мріяв.
Волонтерська робота на території храму, як-от плетіння сіток чи збір речей для військових – цілком прийнятна, вважає священнослужитель: «Усім, що потрібно для перемоги, якщо маємо можливість – допомагаємо. І все те, що корисне нашим воїнам, – я тільки за. І так працюватимемо до перемоги».
Головне, щоб парафія була єдиною, переконаний священнослужитель. А такою вона є, коли все узгоджено з настоятелем, немає недовіри, чітко визначено пріоритети розвитку громади: «Все має бути гарно, мелодійно... І людина, яка приходить у храм, повинна відчувати підтримку інших людей та Бога, і ніколи не боятися йти в церкву. Навпаки, має поспішати на зустріч із Богом. Від священника багато що залежить. Він людина, яка дбає про громаду, він священник не тільки в храмі, а й поза ним. Ним захоплюються, на нього рівняються. Тому якщо у ньому бачать доброго господаря, доброго пастиря, люди йдуть за ним і дякують Господеві, що сподобив його у їхньому храмі».
Програма «Духовна абетка» – спільний проєкт «12 каналу» та єпархіальної телестудії «Собор». Ведуча Марія Вавринюк. Цей, а також усі інші випуски можна подивитися тут.
