
Святителя Григорія Палами, архієпископа Фессалонітського. Собор усіх преподобних отців Києво-Печерських. Апостола Аристовула, єпископа Вританійського (Британського) (І)...
«У християнській традиції смерть – це момент, коли душа людини возз’єднується з Богом, зі своїм Творцем. Тобто певною мірою це радісна подія. Звичайно, ми скорбимо і тужимо, що її не буде тут, у земному житті. Але оці сльози – це прояв більше жалю до себе, ніж до покійного. Бо покійному уже не треба турбуватися, страждати, переживати. Він уже в тому стані, коли вищі духовні сили з ним спілкуються. А от ми страждаємо, бо не буде цієї людини, не буде допомоги від неї, підтримки, не буде об’єкта нашого захоплення. Ми плачемо, бо втрачаємо», – пояснює намісник монастиря.
Чернець стверджує, що сам чин похорону покликаний заспокоїти учасників, нагадавши їм, що смерть – це не кінець усього, а зустріч душі померлого з Богом. Цей момент скорботи спонукає переглянути свої стосунки з Творцем, із ближніми, постаратись повернутися до того стану, який потрібен для спасіння душі, переконаний о. Никодим.
Повністю передачу можна переглянути тут.