Спомин Таємної вечері
Святителя Афанасiя Великого, архієпископа Олександрiйського (373). Перенесення мощей благовірних князiв страстотерпців Бориса i Глiба, у Хрещеннi Романа i Давида...
За словами о. Михайла, капелани ідуть на війну як духовні наставники. Вони намагаються залагоджувати конфлікти і «будувати місточки між командуванням та військовослужбовцями». Їх завдання – бути не лише священиками, але стати товаришами та побратимами.
На війні загострюється почуття справедливості й відповідальності, тому бійці частіше приходять до капеланів аби поговорити та заспокоїти душу. Вони стають духовно багатшими. «В окопах невіруючих нема» – підкреслив о. Ігор.
Духовні отці не можуть брати до рук зброю. Капеланська зброя – це молитва. Словом і молитвою душпастир робить багато. Митрополит Луцький і Волинський Михаїл, благословляючи капеланів, які відправляються на Схід, наголошує, що вони є прикладом того, як Бог може перемагати без зброї.
Повністю передачу можна переглянути ось тут.