Вона цілком може бути символом української нескореності. Пройшла важкі роки репресій, відстояла луцькі храми й дожила до поважного ювілею.
Народилася Ганна Кіндратівна (дівоче прізвище Іванюк) 15 жовтня 1922 р. в с. Копче (тепер Новокотів Луцького р-ну) в побожній родині. У часи Другої світової війни стала на захист рідної землі – рятувала поранених воїнів УПА. У жовтні 1944-го дівчину заарештували і доставили до луцької в'язниці. Вижила з Божою поміччю, незважаючи на нелюдські умови. У липні 1945-го була засуджена й репресована. Тоді ж репресували і всю родину Іванюків. Ганна відбувала покарання у Воркуті й Норильську, а її батьки – у Казахстані й Сибіру. У 1953 р. дівчина стала учасницею Норильського повстання. У січні 1954-го отримала звільнення і того ж року вийшла заміж. Проте після терміну ув'язнення і заслання не всім можна було повертатися додому, особливо в західну Україну. Тому до Луцька родина потрапила аж у серпні 1969 р.
Після приїзду відразу занурилась у церковне життя: стала ревною парафіянкою собору Святої Трійці. А коли у вересні 1990 р. в місті освятили перший храм УАПЦ – Воздвиження хреста Господнього, – почала відвідувати його, співала в хорі. Відколи утворився Київський патріархат, стала активною парафіянкою і захисницею кафедрального собору. Мала постійне місце у цьому храмі. З тих пір, поки здоров’я дозволяло, Ганна Кіндратівна відвідувала богослужіння, не пропускаючи жодного, бо так навчена змалку. Є членом ГО «Волинська ветеранська спілка політв'язнів і репресованих».
Як зазначив голова інформаційно-видавничого центру єпархії протоієрей Віталій Собко, напередодні 100-річчя сестра Ганна посповідалась і прийняла Причастя.
