У скорботному слові душпастир зазначив, що захисник міг би ще довго втілювати свої плани, проте не судилося. У поезії Лесі Українки є такі слова: «Ні! Я жива! Я буду вічно жити! Я в серці маю те, що не вмирає». «Те, що не вмирає», – це велика любов. Кожен мирянин повинен мати її в своєму серці – любов до нашого краю, своєї землі, до ближнього тощо. З цією любов’ю наші воїни покладають своє життя за Україну.
Богдан Федосенко, 1972 року народження, лучанин, був призваний на військову службу за мобілізацією 5 квітня на посаду стрільця – помічника гранатометника механізованого відділення.
Помер захисник 17 серпня внаслідок поранень і травм, одержаних поблизу населеного пункту Зайцеве Бахмутського району Донецької області.
