Про це розповідає протоієрей Віктор Михалевич, настоятель луцької парафії Введення в храм Пресвятої Богородиці, у програмі «Церква і релігія» на телеканалі «Конкурент TV».
Введення, або вводини дитини у храм є частиною воцерковлення християнина. Вводини дуже тісно пов`язані з Хрещенням і Причастям, пояснює панотець.
Він зауважив, що Матір Божа на сороковий день після народження Богонемовляти Ісуса принесла Його до єрусалимського храму, як заповідав закон Мойсея. Так само і Православна церква має чин у Требнику, згідно з яким спочатку дитина охрещується, а після сорокового дня, коли жінка фізіологічно очищається, вона з дитиною приходить до Божого дому. Тоді читаються відповідні молитви і звучать такі слова: «Воцерковлюється раб Божий (чи раба Божа) в ім'я Отця, і Сина, і Святого Духа. Амінь». Це і є введення, або вводини дитини у храм. Якщо це хлопчик – його заносять у вівтар. І найважливіше те, каже священнослужитель, що того дня мама з дитиною, а добре щоб і з татом разом, а то й цілою родиною, причащаються.
«Справа в тім, що людина, а особливо зараз, під час війни, приходить у цей світ, що є часто як те житейське море – схвильоване бурею спокус. Церква Божа – як кораблик спасіння, це місце, де людина наповнюється присутністю Божою, Божою благодаттю, де вона духовно зміцнюється. Часто людина приходить збентежена, налякана, стривожена, осквернена, а в церкві очищається, заспокоюється, ніби освячується. І от, коли народжується дитятко, мама з малям іде до храму і ніби повертається на цей кораблик спасіння, в місце єднання з Богом. І дуже цінно, коли усе відбувається не просто обрядово, а людина, її сім'я, ціла родина “живе при храмі”, коли усі вони воцерковлені. Від дня введення слід дитину приводити до храму і якнайчастіше причащати її», – розповідає душпастир.
Господь перед Своїми стражданнями на Тайній вечері сказав: «Хто їсть Моє тіло, хто п'є Мою кров, той в Мені перебуває і Я в ньому». Тож людина, яка причащається, хоч і помре, але буде жити.
З якого віку діти можуть приймати Причастя і йти до Сповіді? Панотець пояснює: у Старому Завіті восьмиденному немовляті робили обрізання, що було ознакою завіту людини з Богом. У Посланні до колосян апостол Павло каже, що новозавітне Хрещення – це нерукотворне обрізання. У Хрещенні людина єднається з Церквою, з Христом, а після Причастя перебуває в єднанні з Ісусом.
Для першої Сповіді кращим періодом є ранній шкільний вік. Але добре, щоб батьки або ті, хто виховує дитину, відчуває її, спостерігали за нею. Також добре, щоб був духівник, біля якого зростає дитина, який відчуває її серцем. Тоді стає зрозумілим, що комусь можна йти до Сповіді вже у 4–5 років, а кому краще у 8 чи 9. Бо навіть у дуже ранньому віці дитина може замикатися в собі, закриватися, ненавидіти когось чи хотіти вбити.
«Сповідь – це оновлення Хрещення. Дуже цінно, коли вся родина має свого духівника. Тоді й дитина бачить, що тато з мамою практикують це таїнство, і вона може теж підійти до свого священника на першу Сповідь або й другу чи вже третю… Дуже добре, щоб дитина спілкувалася з досвідченим духівником, який має в собі можливість відчувати серце цієї дитини. Особливо добре, коли вона ходить у недільну школу до цього духівника, на його очах зростає. У таїнстві Сповіді діє Божа благодать. І дитина, розповідаючи про свій внутрішній стан, може виговорювати всі тривоги. Господь каже: хто визнає свої гріхи, негатив, той від нього звільняється, тому вони простяться. Тож є така традиція, що ранній шкільний вік – час, коли дитина вперше йде до Сповіді».
Програма «Церква і релігія» – спільний проєкт каналу «Конкурент TV» та єпархіальної телестудії «Собор». Повністю випуск можна подивитися ось тут.
