
Великомученика Феодора Тирона (бл. 306). Преподобного Феодора, мовчальника, Печерського, в Дальніх печерах (ХІІІ). Праведної Маріамни, сестри апостола Филипа (І). Знайдення мощей мученика Мини Калікелада (867–889)...
Проходячи поміж стелажами книжкового магазину Волинської обласної друкарні та беручи книгу за книгою, о. Константин висловив, зокрема, такі думки.
Священик має читати не тільки Біблію та іншу духовну літературу, а й світську. «Хіба до мене не ходять вчителі чи бізнесмени? Ходять. Якщо я хочу сказати їм про присутність Живого Бога у їхньому світі, я мушу для цих людей бути цікавим».
На полицях тепер повно книжок низькопробного змісту (хоч і високоякісної поліграфії), часто й шкідливих для душі читачів, особливо юних. Проте в демократичні часи «таку літературу читати не заборониш. Якщо ми будемо пропагувати щось інше, краще, то вони згодом читатимуть і те інше. Критикувати треба. І виставляти здорову альтернативу. Не заперечуй, а пропонуй щось краще».
Це стосується не тільки релігійного змісту, а й мирського. «Ми нарікаємо часто на російську пропаганду. Так, пропаганда. А що нам заважає мати українську?». Тим часом, скажемо до речі, у нас не сприймається навіть саме слово «пропаганда» (вживають лише в негативному значенні), а книги православно-просвітницькі, православно-художні – взагалі рідкість, як у Московському Патріархаті, так і в Київському.
Що ж до розділення Українського Православ’я архімандрит Константин висловлюється рішуче: якби ми наголошували не на МП і КП, а на православному вченні, то й поділів не було б. Особливо шкодить нам оте горезвісне «політичне православ’я».
«Я страшенно не люблю політики в церкві… Важливо, щоб була у своїй країні своя Церква. Але ми повинні розуміти, що будь-якій людині, яка прийшла до храму, не потрібні ні “Русскій мір”, ні Помісна Церква, ні суперпатріотизм... Я приходжу в церкву, бо мені болить… І от прийшов, а мені там видають оцей “сурогат”, красиво оформлений, в церковній одежі...». Тому ігумен Константин звертається до своїх співслужителів, котрі надто захоплюються політикою: «Став священиком – священнодійствуй, а не будь пропагандистом. А не хочеш, то скажи чесно: я хочу бути політиком». Бо політизація Церкви, її «одержавлення» не приведуть ні до чого доброго. «Колись були транспаранти, тепер хоругви… А де в цьому Бог?»
Повністю прочитати матеріал можна прочитати ось тут.