На сайті Lutsk.rayon.in.ua розміщено інтерв’ю із настоятелем луцької парафії Благовіщення Пресвятої Богородиці (пр. Соборності, 8а), який нещодавно повернувся із зони АТО. У матеріалі «Cвященик залишив будівництво храму і добровільно поїхав на передову» душпастир розповідає про понад двомісячне перебування серед десантників, батальйон якого базувався в місті Костянтинівка Донецької області.
У розмові панотець торкається зворушливих тем, зокрема того, що військовослужбовців терзає постійно: чи є великим гріхом убивство інших людей? Як військовий священик він підтримує бійців морально й духовно, тому відповідає: «Це не гріх, бо ти виконував свій обов’язок, вчинив правильно, бо якби ти цього не зробив, то вороги прийшли б сюди».
Він розповідає, що бійці там, на Сході, чекають не якогось психолога, а священика, який має розвіяти їхні сумніви і поставити все на місця. Тому всі свої внутрішні переживання, невизначеності мав перебороти в собі, а вранці виходити на шикування в гарному настрої, бадьорим, щоб виконувати свою функцію.
Отець Микола наголошує, що Господь укріпляв повсякчасно й навіть чудеса деякі показував. Священик повідав такий момент. «Коли мав правити в капличці останню службу, зранку на вулиці вже було п’ять градусів морозу. Встаю о годині 6-й, помолився, а в наметі вода замерзла, її нагріти – процес довгий, треба спочатку грубку розпалити. Та коли зайшов у капличку, дивлюся, що свячена вода у літровій пляшці, яка там стояла, не замерзла зовсім, навіть кірки не було. Покропив престол, всі молитви вхідні почитав і далі правив службу».
За його словами, десантники вважали: якщо отець поряд, то біди не станеться, тому інколи брали його на завдання. Бійці також казали, що їх оберігали святині, які знаходилися в батальйоні: кулі оминали, «Гради» не попадали. Допомагав священик бійцям не тільки молитвою і добрим словом, а й у справах господарських.
