Ще з часів Давньої Русі день пам’яті Олексія, чоловіка Божого, який жив у IV–V ст., шанувався благочестивими нашими предками, його житіє було одним із найбільш улюблених.Преподобний Олексій народився в Римі у побожній сім’ї. Його батьками були вельможні Євфиміан та Аглаїда. Подружжя довгий час не мало дітей, але не полишало надії на милість Божу. І Господь утішив цю подружню пару народженням сина Олексія. В шестилітньому віці хлопець почав навчатися й успішно вивчав світські науки, та найбільш старанним був у вивченні Святого Писання. Юнаком він став наслідувати своїх батьків: строго дотримувався постів, роздавав милостиню і під багатим одягом для упокорення тіла таємно носив власяницю – сорочку з кінського волосу. У нього рано зародилось бажання покинути суєтний світ і служити Єдиному Богові. Однак батьки бажали одружити свого сина, і коли Олексій досяг повноліття, знайшли для нього наречену вельми знатного роду.
Після заручин, залишившись увечері наодинці з нареченою, Олексій зняв із пальця перстень, віддав його і сказав: «Збережи це і нехай Господь буде з нами, Своєю благодаттю влаштовуючи нам нове життя». Сам же пішов потай із дому і сів на корабель, що плив у Месопотамію.
Потрапивши до міста Едеси, де зберігався Нерукотворний образ Господа, Олексій продав усе, що в нього було, роздав гроші вбогим і став жити біля храму Пресвятої Богородиці на паперті. Преподобний споживав лише хліб і воду, одержану милостиню роздавав немічним і старим. Кожної неділі він причащався Святих Христових Таїн.
Родина скрізь шукала Олексія, але безуспішно. Слуги, послані Євфиміаном на пошуки, побували і в Едесі, але не впізнали в убогому, який сидів на церковному ґанку, сина свого хазяїна. Від строгого посту тіло його висохло, краса щезла, зір став слабким. А блаженний упізнав їх і дякував Господеві за те, що отримав милостиню з рук своїх слуг.
Безутішна мати святого Олексія зачинилась у кімнаті й неустанно молилася за свого сина. А його наречена тужила разом зі свекрухою.
Преподобний прожив в Едесі сімнадцять років. Одного разу паламареві церкви, біля якої подвизався святий, було одкровення про Олексія: Матір Божа через Свою ікону звеліла: «Введи в Мою церкву чоловіка Божого, достойного Царства Небесного. Молитва його підноситься до Бога, як кадило запашне, і Дух Святий спочиває на ньому». Паламар став шукати такого чоловіка, але довго не міг знайти. Тоді він з молитвою звернувся до Пресвятої Богородиці, просячи про допомогу. І знову був голос, який звіщав: чоловіком Божим є той убогий, котрий сидить на паперті. Паламар знайшов його і ввів у церкву. Багато людей дізналися про праведника і стали шанувати його. Але угодник, уникаючи слави, таємно сів на корабель, який відправлявся в Кілікію. Та, за промислом Божим, сталось по-іншому: буря віднесла судно далеко на захід і прибила до берега Італії. Блаженний вирушив до Рима. Невпізнаний, він просив свого батька дозволити поселитись у якому-небудь куточку його двору. Євфиміан помістив Олексія в приміщенні при вході в дім і звелів годувати зі свого столу.
Живучи в батьківському домі, блаженний продовжував постити, проводив дні та ночі в молитві. Він смиренно терпів образи від слуг батька. Кімната Олексія знаходилась навпроти вікна його нареченої, і подвижник тяжко страждав, чуючи її плач. Тільки безмежна любов до Бога допомагала блаженному переносити цю муку. Святий прожив у домі батьків сімнадцять років і був сповіщений Господом про день свого упокоєння. Тоді взяв папір та описав своє життя, просячи прощення в батьків і нареченої.
У день його кончини в соборній церкві служив Літургію Римський Папа Іннокентій Перший у присутності імператора Гонорія. Під час Служби з вівтаря почувся глас: «Прийдіть до Мене, всі струджені й обтяжені, і Я заспокою вас» (Мф. 11:28). Усі присутні зі страхом впали ниць. Голос продовжував: «Знайдіть чоловіка Божого, що відходить у вічне життя, нехай він помолиться за місто». Почали шукати по всьому Риму, але не знайшли, про якого праведника йдеться. З четверга на п’ятницю Папа, звершуючи Всенічну, просив Господа вказати на угодника. Після Літургії в храмі знову почулося: «Шукайте чоловіка Божого в домі Євфиміана». Всі поспішили туди, але святий уже відійшов у кращі світи. Обличчя його світилось, немов ангельське, а в руці був стиснутий папір, якого він не випускав, хоч як намагалися його взяти. Тіло поклали на одрі, покритому дорогоцінними покривалами. Папа та імператор схилили коліна і звернулись до преподобного, як до живого, просячи розтиснути руку. І святий виконав їх благання. Коли ж листа прочитали, батько, мати і наречена праведника з плачем поклонились його чесним останкам. Тіло Олексія було виставлено для прощання на площі, а при його гробі відбувалися численні зцілення.
