Цього дня, в суботу першої седмиці Великого посту, ми особливо святкуємо подію порятунку християн святим Феодором, римським воїном.
Народився Божий угодник у Євхаїтах (сучасна Туреччина). Християнин із дитинства, Феодор зберігав своє віросповідання в таємниці – не через боягузтво, а лише тому, що чекав від Бога знамення, аби віддати за Нього життя. Служив у римській армії, був воїном у місті Амасії. Прізвисько Тирон (грец. tiro) означає «новобранець», «рекрут».
Під час гонінь на християн імператор Максиміан Галерій змушував усіх зректися Христа і принести жертву ідолам. Феодор відмовився, спалив язичницький храм, за що був підданий катуванню та кинутий до в’язниці. Як оповідає житіє святого, подвижникові з’явився Господь і укріпив його. Згодом Феодора знову піддали катуванням, він мужньо переносив їх і не зрікся Христової віри. Врешті правитель прирік його на спалення. Мученик без трепету зійшов на багаття і з молитвою та славослів’ям віддав свою душу Богові. Сталося це у 305 році.
За переказами, не пошкоджені вогнем останки Феодора християнка Євсевія поховала у своєму будинку в місті Євхаїтах, неподалік Амасії. Згодом мощі було перенесено до Константинополя, до храму на честь його імені. Глава його знаходиться в італійському місті Гаете.
Через 50 років після мученицької кончини Феодора сталося диво. Імператор Юліан Відступник (361–363), бажаючи образити віруючих (християни не повинні вживати ідоложертвенної страви), наказав єпархові, тобто градоначальнику Константинополя усі їстівні запаси на ринках окропити кров’ю. Святий Феодор, з’явившись уві сні архієпископові Константинопольському Євдоксію, наказав йому оголосити всім християнам, щоб у ці дні вони не купували осквернені продукти, а вживали в їжу коливо, тобто кутю, варену пшеницю з медом.
Слова «коливо» чи «кутя» згадуються і в церковному уставі у зв’язку зі святами, днями угодників Божих. Бажаючи вшанувати їхню пам’ять, християни колись готували трапезу, якою пригощали паломників і бідних. А це відлуння ще зібрань перших християн. Адже їхні агапи (вечері любові) – не тільки спільні молитва, Причастя, але й споживання їжі.
Як відомо, таку особливу страву готують і приносять до храму на Богослужіння в пам’ять про спочилих православних християн. Перед заупокійною відправою коливо кладуть на панахидний стіл, вставляючи в нього запалену свічку. Воно освячується священнослужителем на завершення Cлужби і споживається з молитвою за упокоєння душі.
Проте для миски колива є призначення, про яке вже майже забули. Це – милостиня за покійного. Раніше було прийнято, збираючи до церкви приношення, подбати про голодних жебраків, безхатченків. Їх пригощали після молитви. Цей звичай варто відроджувати. Нехай то буде не обов’язково сáме коливо, але все одно традиція набуде втраченого сенсу.
На згадку про цю подію Православна Церква щорічно вшановує пам’ять великомученика Феодора Тирона в суботу першого великопостового тижня. Напередодні, у п’ятницю першої седмиці Великого посту, після Літургії Ранішосвячених Дарів правиться молебень великомученикові. Під час Cлужби читається канон святому, складений преподобним Іоаном Дамаскіном, та освячується коливо, що є нагадуванням про порятунок християн від оскверненої поживи.
Усі події 28 лютого за єпархіальним календарем – ось тут.
