Митрополит Луцький і Волинський Михаїл очолив Божественну Літургію в чоловічому монастирі Святителя Миколая Чудотворця, що в с. Жидичин Ківерецького деканату (Луцький р-н), з нагоди ювілею намісника обителі архімандрита Константина Марченка.
Із високопреосвященним молилися, зокрема, канцлер єпархії протоієрей Микола Цап, ректор Волинської православної богословської академії протоієрей Володимир Вакін, луцький міський декан протоієрей Михайло Онищук.
Отця Константина нагороджено орденом «За заслуги». Також відзначено архієрейськими благословенними грамотами його батьків.
У вітальному слові керуючий єпархією побажав іменинникові Божого благословіння і зазначив, що кожен обирає свій шлях земного життя. Сьогодні багато є неодружених, які мають на це свої мотивації, але є також ті, хто присвячує своє життя Богові, – ченці. В о. Константина ці обидві сторони поєднуються: він є духовним батьком у монастирі і має ще багато планів стосовно подальшої роботи для розбудови обителі.
Опісля волонтери запросили владику в «Пункт незламності», де щонеділі відбуваються благодійні ярмарки для потреб захисників. Відвідали нещодавно створений духовний та культурно-просвітницький простір «Музей доброти», який діятиме в межах існуючого «Пункту незламності» та стане місцем памʼяті, вдячності й натхнення для всіх причетних допомагати фронту, пораненим, вимушено переміщеним особам і потребуючим. Його місія – показати, що в темні часи добро світить найяскравіше, а віра й любов можуть і будуть змінювати світ. Затрималися також біля ікони, прошитої кулями, яку врятували наші воїни під Авдіївкою та привезли до обителі.
Свято-Миколаївський монастир у Жидичині вважається одним із найдавніших в Україні. Заснований був ще до Хрещення Русі, в ІХ–Х ст. Відродження давньої обителі почалося порівняно недавно. Нині це комплекс пам’яток: колишній палац митрополита, древній Свято-Миколаївський храм (до лютого 2019 року був у підпорядкуванні московського патріархату), дзвіниця, Свято-Духівський скит. Поруч із палацом митрополита будується Воскресенський собор. Колись поруч було приміщення, яке місцеві називали маленькою школою, семінарія.
За даними деяких істориків, обитель 70 років мала статус лаври. Коли прийшли татаро-монголи і вирізали більше 100 ченців, усе це занепало. У XVII ст. монастир підпорядковувався греко-католицькому ордену василіан. Після того як Катерина ІІ обмежила його діяльність, обитель припинила існування. Під час Першої світової війни, у 1914 році в будівлі розміщувався штаб 11-го Ізюмського полку. Згодом тут був сиротинець. Ще пізніше – резиденція митрополита Полікарпа Сікорського, так звані архієрейські палати (збудовані у XVIII ст.). У Другу світову якийсь час то був притулок для дітей, а в радянські часи – школа. Храм поруч із палацом і дзвіниця збудовані в 1723-му. В Літописі руському є згадка, що 1227 року до Жидичинського монастиря приїздив молитися князь Данило Галицький. Очевидно, на ту пору тут уже був потужний духовний осередок.
Нині братія із благодійниками активно відновлюють обитель. Вона стала осередком не тільки релігійного життя, а й місцевого туризму, краєзнавчих досліджень, благодійництва.
Чимало сторінок з історії древнього Жидичина лишаються малодослідженими. Одна з таких – існування монастирських підземель. У лютому 2020-го під Свято-Миколаївським храмом виявили давню крипту з останками похованого тут духовенства. Так підтверджуються спогади, які жидичинці передавали з покоління в покоління: що під монастирем та храмом є мережа підземних ходів та підземелля на три поверхи.
Отець Константин Марченко народився 8 грудня 1980 року в Луцьку. В 2008-му його призначено намісником Жидичинської обителі. У травні цього року обрано до складу Синодальної комісії у справах монастирів та чернецтва.
