Митрополит Луцький і Волинський Михаїл у с. Баїв Луцького районного деканату освятив нові настінні розписи церкви з нагоди ювілею і престольного празника.
У день Успіння Пресвятої Богородиці за Божественною Літургією з керуючим єпархією співслужили: декан протоієрей Володимир Присяжнюк, настоятель священник Михайло Скиба, інше духовенство.
Церковними відзнаками, архієрейськими благословенними грамотами нагороджено доброчинців та активних парафіян.
Цей Божий дім збудовано 1875 року. Свого часу в селі був дерев’яний храм на честь безсрібників і чудотворців Косми й Даміана. Але через велику кількість вірян, що стали сходитися з навколишніх сіл, вирішили спорудити новий. Коли розчищали місце, на одному зі зрубів помітили лик Пресвятої Богородиці. Старожили побачили в тому добрий знак: саме на цьому місці має постати новий храм. Святиню будували на кошти парафіян за допомогою священника Філарета Ковальського. (За іншими переказами, старий храм згорів від блискавки чи підпалу.)
Деякі образи Свято-Успенської церкви Баєва йменуються благодатними, а кілька, що їх приписували видатному іконописцеві Йову (Кондзелевичу), передано в Музей волинської ікони. Під час Другої світової війни вороги спалили село вщент, а церква вціліла. Розповідають, що вояки, які зайшли у храм, побачили загублений молитовник рідною мовою. Ймовірно, це і врятувало його від знищення. (До речі, на основі цього переказу письменник Віктор Гребенюк написав новелу «Те, що не згоряє».) Оповідають, у баївській церкві дива трапляються й нині.
Храм, який належить до пам’яток архітектури місцевого значення, має прибудовану дерев’яну триярусну дзвіницю. На церковному подвір’ї є поховання панотців, які тут служили. А на цвинтарі у братській могилі упокоїлася понад сотня селян, котрі в 1943 році, як викарбувано на надгробку, «під час Волинської трагедії 1943 року впали безневинно і прийняли мученицький вінець».
Успенська громада Баєва возз’єдналася з Православною церквою України в часи повномасштабного вторгнення росії на нашу землю.
