Митрополит Луцький і Волинський Михаїл побував у церкві Архістратига Михаїла цього міста (Луцький р-н) з нагоди храмового празника.
За Божественною Літургією з високопреосвященним молилися декан і настоятель парафії протоієрей Микола Царик, інше духовенство. На завершення відправили заупокійну літію по спочилому протоієреєві Симеонові Говдію перед меморіальною дошкою на його честь, що на фасаді Божого дому, а також за всіх полеглих захисників.
Перші документальні відомості про Рожище датуються ХІV ст. Збереглася грамота – згідно з нею, у 1322 р. литовський князь Любарт Гедимінович подарував його соборній церкві Йоана Богослова, що в Луцькому замку. Відтоді понад три віки містечко було власністю луцьких єпископів. У 1567 р. польський король Сигізмунд-Август надав Рожищу магдебурзьке право (самоуправління). Відомо, що тут 1777 р. поселився єпископ Луцький Купріян Стецький. Завдяки його протекції за два роки було завершено будівництво Михайлівської церкви (не збереглася).
Як зазначено в часописі «Волынские епархиальные ведомости» за 1895 р., Свято-Михайлівську дерев’яну церкву – напевне, іншу – зведено у другій половині XVIIІ ст. унійним єпископом Сильвестром Рудницьким. У 1890–1893 рр. її відремонтували і поставили дзвіницю. Іконостас – п’ятиярусний із позолотою. У 1914-му, під час Першої світової війни, храм згорів ущент. По закінченні війни розпочато збір коштів на новий. У першій половині 1920-х рр. звершено чин освячення наріжного каменя. До початку Другої світової на місці старої церкви стараннями парафіян звели стіни. А 21 листопада 1943-го правили перше богослужіння в новій святині. 1944 р. храм було пошкоджено і його знову відновили.
Від часу скасування унії на Волині немає повних відомостей про настоятелів цього Божого дому. Згадуються, зокрема, такі священники: К. Гвоздиковський, Флор Гризентович, Павло Лукомський. Із 1933 р. парафію очолював протоієрей В. Шаурель, у 1951–1990 рр. – протоієрей С. Говдій.
У 2004-му стараннями прихожан оновлено розпис храму, у 2008-му позолочено куполи, у 2009-му освятили новий престіл.
До речі, слово «рожище» як загальний іменник удавнину означало «поле, з якого зібрано жито (рож)». Правильний прикметник від цієї власної назви – рожищанський (не рожищенський).
