Так вважає настоятель луцької парафії Рівноапостольної Марії Магдалини протоієрей Олександр Колб. Своїми думками ділиться у телепрограмі «Духовна абетка» на «12 каналі».Священник досить давно прийшов до висновку, що єднання його парафії з Православною Церквою України неминуче. Та лише слова душпастиря було замало. Ініціатива мала бути колективною, щоб відповідно до законодавчої процедури об`єднати більшість прихожан.
«Ми до цього йшли від початку повномасштабного вторгнення. Люди з повагою ставилися до мене й відвертих претензій чи вимог не висловлювали. Але я бачив їхню поведінку: частина з них просто перестала ходити в храм з 2014 року, ще частина людей відійшла у 2018 році, після Об`єднавчого собору, також значний відсоток прихожан відвернувся, коли ввели українську мову під час богослужінь. А з початком повномасштабного вторгнення у 2022 році відійшло ще більше парафіян. Я не боявся, що всі люди підуть, ні, лише хотів, щоб усі були разом. А люди, на жаль, розділилися», – пригадує панотець.
Розповідає, що багато говорив із вірянами у церкві, заходив до кожного під час окроплення осель на Водохреще. «Ми з сім`ями проводили розмову і вони часто зі мною погоджувалися, казали, що так, потрібно виходити з УПЦ, ми підемо за вами. А насправді хто погоджувалися – вони не пішли, а хто сумнівався – пішли».
Було багато і тих, хто пропонував вийти з УПЦ і не входити до ПЦУ. Настоятель і до цього прислухався й написав три листи Вселенському Патріархові. Та відповіді не було, і тоді провели зібрання з тими людьми, які хотіли вийти з УПЦ і не єднатися з ПЦУ. Протокол тієї зустрічі нотаріально завірили і скерували до Священного синоду Вселенського патріархату. Відповідь була усною від екзарха Вселенського патріархату в Україні єпископа Команського Михаїла (Аніщенка), розповідає душпастир. Вони поспілкувались, а згодом провели спільне богослужіння.
«Знав, що мене чекає, і свідомо йшов на цей крок. Була цікавою і реакція людей. Але у спілкуванні з єпископом почув слова від Вселенського Патріарха Варфоломія, що не буде ставропігії (підпорядкування громади напряму предстоятелеві Церкви. – Прим. ред.) чи екзархату [Вселенського патріархату], бо така форма існування передбачає співслужіння з усіма – і з ПЦУ, і з УПЦ… Тому й прийняли рішення єднатися з канонічною ПЦУ», – каже душпастир.
У неділю відбулося спільне богослужіння о. Олександра з екзархом, а вже в понеділок настоятеля храму викликали на церковний суд Волинської єпархії УПЦ МП. Скликали єпархіальну раду з 15 чоловік і вони винесли рішення про заборону служіння.
«Заборона служити для священника – це [до певної міри] втрата спілкуватися з Богом. Не йдеться про те, що душпастир залишиться без куска хліба, а залишиться без служби Божої – того, заради чого ми живемо. Для священника це не катастрофа, а дуже важко… А розуміти, що ця заборона нікчемна – теж важко. Бо за що вона? Що я служив з екзархом, з яким служать усі».
Якщо говорити про аргументи з боку УПЦ, чому не слід єднатися з ПЦУ, то він єдиний – «агресивне захоплення храмів». Але це лише ті окремі картинки, які показували у ЗМІ. А вони, як правило, висвітлювалися однобоко, ділиться роздумами священнослужитель.
Він каже, що в таких рішеннях багато значить позиція настоятеля громади. «У принципі, якби можна було привести до діалогу настоятелів з обох конфесій, то таких протистоянь не було б. Але 30 років пропаганди наклало свій відбиток. Багато священників УПЦ переконані, що вони тримаються істинної церкви, а насправді вони не хочуть заглиблюватися у питання. Можливо, це фанатизм. Але так вони налаштовують і людей: мовляв, чому нас гонять – ми ж правильні, канонічні… В чому ж та канонічність, правильність? У тому, що не можемо відірватися від МП? У кінцевому результаті ця істина вийде на поверхню, але до неї не доходять. Уже після нашого єднання від людей чув такий вислів: навіщо ви це зробили, адже тим людям, які пішли за вами, їм все рівно, вони невіруючі, а ми віруючі. Мене це не просто збентежило чи здивувало, а шокувало».
Отець Олександр Колб є одним із понад 400 священників, які підписали у 2022 році листа до предстоятеля УПЦ Онуфрія про розірвання зв`язків з РПЦ. У ньому йшлося і про позбавлення патріаршества Кирила за його благословення війни проти України. Згодом розпочався тиск і багато хто відкликав свій підпис, але не о. Олександр. Ідеї більшості підписантів продовжили існувати, і ще був лист до митрополита Онуфрія про скликання Собору для остаточного розірвання стосунків із РПЦ. Але відповідь не дала очікуваних результатів.
«Мабуть, існує таке рабське розуміння, що має прийти цар і все вирішити за нас. Люди не хочуть брати на себе відповідальність. Нехай хтось вирішить, хтось вищий. Ми самі псуємо своїм ставленням наших вищих керівників. Бо ж є вислів: царя робить його свита. Так само і щодо єпископів: люди їх чомусь обожнюють. Так, на Службі Божій є моменти, коли єпископ навіть символізує Господа, але після закінчення богослужіння він має вийти з тієї “ролі”. А цього не стається, і в цьому йому допомагають люди, бо йдуть до нього, як до Бога. І в цьому випадку “обожнення” єпископів шкодить правильному розумінню, хто є хто», – ділиться власними думками душпастир.
Він нагадав, що канонічний статус УПЦ на сьогодні виписано у рішенні Собору в Феофанії 27 травня 2022 року. В цьому документі є посилання на грамоту Патріарха Алексія 1990 року. В ній сказано: УПЦ самостійна в керуванні, але вихід на всесвітнє православ'я звершується тільки через Російську православну церкву. Тобто УПЦ перебуває у структурі РПЦ.
«Наскільки важливо Кирилові втримати УПЦ у підпорядкуванні РПЦ, помітно діями на війні. Це очікування або підготовка людей, свідома чи несвідома, щоб прийняти окупанта. І йдеться не тільки про православну віру. Вони ж кажуть, що тільки РПЦ має свою особливість, не дає нічому змінитися, різко ставиться до рухів ЛГБТ. Для них “такі” – тільки свої патріархи. Але це ж війна проти нас, проти держави! Рабство… І, певне, розумно згадати Старий Заповіт – вихід народу єврейського з полону єгипетського. Мойсей виводить їх і веде в Землю Обітовану. Вони дійшли до неї порівняно швидко, але не увійшли відразу. Бо була неготовність людей через рабство, в якому вони прожили. Вони постійно нарікали на Бога, на Мойсея. Ні одне чудо їх не врозумило – ні манна небесна, ні вода зі скелі… Тому за наказом Господа Мойсей веде їх у пустелю і вони 40 років ходять там. І тільки нове покоління, яке виросло не в рабстві, увійшло в Землю Обітовану. Паралелі можна провести і стосовно України. Трохи більше ніж 30 років минуло, як українці вийшли з московського рабства. Але, на жаль, Мойсея у нас немає. І це рабство сидить [у багатьох], та не кожен може це усвідомити і відмовитися від нього», – пояснює панотець.
Перший крок єднання, упевнений він, це діалог. Бо там, де є діалог, там є і розуміння. «Розкажіть, що у вас болить, у чому ви сумніваєтеся, що вас стримує, – і стане легше. Це ж заповідь Господа: носіть тяготи один одного. Поділишся своєю трудністю, проблемою – і в правильній розмові знайдуться відповіді на всі запитання. Якщо немає єдності всередині – не буде перемоги і зовні. Якщо хтось вважає, що перемога ПЦУ над УПЦ принесе Україні перемогу, – це неправильно. Єдність православних – принесе перемогу над внутрішнім і зовнішнім ворогом. Так, внутрішня релігійна війна розхитує, не дає можливості бути сильними. Для чого на війні військовий капелан? Він мотивує, підтримує, розділяє всі труднощі. Воїнам добре, бо вони відчувають себе під молитовним покровом. Так само і служіння священника важливе в часи війни серед людей. У храмі люди повинні отримувати ту саму підтримку, що військові на війні, вони мають чути молитву за Україну, за перемогу. Але не скрізь така молитва є, на жаль».
Протоієрей каже, що багато священників УПЦ бояться промовити: «молимося за Богом бережену державу нашу Україну. «У служебниках УПЦ сформульовано, що “молимося за державу нашу”. Я завжди жартую, згадуючи слова з радянської пісні – “широка страна моя родная”. То за яку ж ти країну молишся, якщо боїшся вставити слово Україна? А це ж має велике значення. Люди мають чути, що молитва проголошується за нашу державу – за Україну. І тим більше у воєнний час. Тому релігійне об`єднання у час війни для перемоги дуже важливо».
Програма «Духовна абетка» – спільний проєкт «12 каналу» та єпархіальної телестудії «Собор». Ведуча Марія Вавринюк. Цей, а також усі інші випуски можна подивитися тут.
