У третю неділю після Пасхи – особливе вшанування святих жінок-мироносиць, яке цьогоріч збігається з Днем матері.
Звичайні жінки – Христові учениці, вони невідступно йшли за своїм Учителем і не залишили Його навіть коли більшість апостолів просто розбіглися. Жінки не встигли здійснити поховальний обряд над померлим Спасителем через суботу (час спокою), тому на третю добу після Його хресної смерті поспішили до гробу. Із собою несли миро – дорогу ароматну олію, йшли до могили помазати тіло Ісуса.
Чи вірили вони в те, що знову побачать Господа живим? Мабуть, ні. Як і для інших учнів, арешт, розп’яття і смерть Спасителя були для них своєрідним фіналом – зі стратою Христа ці тендітні жінки втратили сенс подальшого існування. Звичайно, вони продовжували жити заради своїх сімей, але жити так, як раніше, повноцінно, щодня спілкуючись із Учителем, вже було неможливо. І все ж любов підняла мироносиць серед ночі та змусила бігти до місця поховання Христа. Серце ніби говорило їм: «Поспішайте, і ви побачите те, що докорінно змінить життя, зробить його більш осмисленим і набагато глибшим, аніж раніше».
Чисту віру святих жінок було винагороджено. Коли вони наблизилися до могили, тільки тут згадавши, що вхід в поховальну печеру завалено важким валуном, то побачили – вхід відкрито. Ледве долаючи несподіване заціпеніння, заглянули всередину й побачили ангела, який сказав їм, що Той, Кого шукають мироносиці, воскрес і чекає їх у Галілеї.
Швидше за все, будь-хто на місці цих жінок вирішив би: все побачене – плід збудженої уяви. Але учениці Христові повірили відразу і без жодного сумніву – отримавши благу звістку, кинулися назад у місто, до апостолів, які сиділи в будинку і там переживали горе розлуки з Учителем. Ще більше віра жінок зміцнилася, коли на зворотній дорозі побачили Самого Воскреслого.
Біля труни залишилася тільки Марія Магдалина, яка чи прийшла не з усіма, чи просто вирішила побути наодинці, щоб краще зрозуміти, що сталося. Вона ще не до кінця усвідомила велич цього моменту, і коли перед нею з’явився чоловік, подумала, що це – садівник, і стала питати, куди зникло тіло Вчителя. Але Садівник назвав її на ім’я, причому зробив це так, як робила тільки Одна Людина на землі. Перед нею стояв Сам Христос – живий, воскреслий, реальний! Радості жінки не було меж.
Потім Господь з’явився апостолам, учням, іншим Своїм супутницям, які всі три роки Його проповіді були з Ним. Але першими радісну новину про Воскресіння Спасителя дізналися саме вони, мироносиці – жінки, які не побоялися ні переслідування старійшин, ні можливої грубості римської варти, яка до моменту явлення ангела стерегла гріб Спасителя, ні будь-яких небезпек, що підстерігають беззахисну жінку вночі. Ученицями керувала любов, якої їх учив Господь і яка не відає ніяких перешкод – навіть смерті.
Скільки мироносиць було всього – ми не знаємо. Євангеліє лише кількох називає конкретно: Марія Магдалина, Марфа і Марія, Іоана, Марія Клеопова, Марія Іакова, Сусанна. Церковна традиція дала звання мироносиць сімом чи вісьмом ученицям Христа. Всі вони згодом стали полум’яними проповідницями і потрудилися нарівні з іншими апостолами. А Магдалина удостоїлася честі називатися рівноапостольною, тобто має ту ж славу і понесла той же хрест, що й учні-чоловіки.
День жінок-мироносиць у Православ’ї вважається аналогом світського свята 8 Березня. Тільки замість сумнівного ідеалу жінки-революціонерки Церква показує зовсім інші риси наших матерів, дружин, сестер і подруг. Перш за все, це велика жертовність, самозабуття, вірність, любов і жива віра, що може подолати все. Ті самі віра і любов, які повною мірою доступні лише немічному жіночому єству і які світять навіть у безпросвітній темряві.
День матері в Україні почали відзначати з 1990-го, проте офіційно його ввели згідно з Указом Президента України від 10 травня 1999 року – в другу неділю цього місяця.Саме тоді святкує більшість країн світу. В Україні його вперше організував Союз українок Канади 1928 року. А вже наступного ініціативу підхопив Львів і Тернопільщина. У 1939 році радянська влада заборонила День матері. Однак стараннями різних громадських організацій на чолі із «Союзом українок» це свято знову повернулося в Україну.
Усі події 8 травня за єпархіальним календарем – ось тут.
