Митрополит Луцький і Волинський Михаїл очолив Божественну літургію в парафії Великомученика Димитрія Солунського в с. Жорнище Ківерецького деканату. Службу Божу правили в 32-гу неділю після П'ятдесятниці.
Разом із високопреосвященним молилися: декан протоієрей Іван Семенюк, настоятель священник Мар’ян Береза, інше духовенство благочиння.
У слові архіпастир нагадав, що людина може довго залишатися молодою в більш старшому віці й почуватися старою – в ранньому. «Дні віку нашого – сімдесят літ, а як при силі – вісімдесят літ, і найкраща пора їх – труд і хвороби» (Пс. 89:10). Дехто сприймає життя як важкість. І самі придумуємо, в якому віці нам щось робити, наприклад, народжувати, і медики нам про це говорять. Але в Священному Писанні сказано, що Сара народила значно пізніше, ніж сьогодні в переважній більшості вік людини. Владика нагадав, що потрібно жити духовним життям – із Богом. Людина народжується для щастя. А повнота його – це життя в гармонії з Богом, у гармонії із самим із собою. Про те, як жити з Господом у любові, написано в Євангелії, яка має слугувати для нас своєрідною інструкцією. І плоди життя любові потрібно присвячувати Всевишньому.
Свято-Димитрівська громада минулоріч, на престольне свято, відзначила 100-ліття освячення своєї церкви.
Перша письмова згадка про Димитрівську церкву відноситься до 1798 р., тоді вона належала до Луцької унійної єпархії. У 1800-му дерев'яний храм згорів від блискавки. Того ж року на його місці селяни поставили каплицю. У 1822 р. коштами парафіян і місцевого священника С. Левицького в селі побудовано церкву як греко-католицьку, а 1884-го її добудували. Дослідник волинських храмів Микола Теодорович зазначив, що там зберігались копії метричних книг, починаючи з 1772 р. Із вересня 1885-го при храмі діяла церковнопарафіяльна школа. Під час Першої світової війни, у червні 1916 р., церква була повністю зруйнована. Жорнищани її відбудували і в листопаді 1921-го освятили. Дерев'яний храм зберіг зовнішній і внутрішній вигляд до наших днів. 1924 р. поряд із Божим домом звели чотирикласну польську школу. У червні 1942-го біля церкви насипали курган, у пам'ять про розстріляних у луцькій тюрмі, та підняли синьо-жовтий прапор. У 1962-му церкву було закрито і знято з реєстрації, а у 1988-му стараннями мешканців сіл Жорнище і Носовичі надано дозвіл на проведення богослужінь. Настоятелем храму став священник Мар'ян Береза.
