22 квітня протоієрей Петро Стеблина, викладач Волинської православної богословської академії та настоятель парафії Святителя Феодосія Чернігівського в Луцьку, був гостем студії державного каналу «Нова Волинь» у черговій передачі «Що каже священик». Тема цього випуску – «Сповідь, Причастя, Соборування».Ведуча Світлана Павлова поставила отцеві Петру насамперед таке запитання. Тепер на Великий піст дуже багато людей іде до Сповіді. Це такий високий рівень релігійності нашого народу чи просто мода? Душпастир відповів так. У сучасній Україні зростає інтерес до християнської віри; одні вірують глибше, інші більш поверхово, так що справді можна говорити і про якусь «моду» на відвідування храмів та Сповідь принаймні раз на рік – перед Великоднем. Це, зрештою, непогано як перший етап воцерковлення.
З другого боку, чимало людей, котрі приступають до Сповіді й Причастя усвідомлено, бажають від них чуда, бо розуміють, що в таїнствах присутній Сам Бог. Авжеж, чудо творить Господь, одначе від нас потрібна праця над собою, тоді й благодать Усевишнього діятиме в нашому житті.
Як часто треба сповідатися й причащатись? У цьому належить мати кожному свій орієнтир, каже священик: так часто, як відчуваєш потребу в очищенні. Не просто раз на рік, у Великий піст, як данина звичаю, і не аж надто часто, коли таїнство вже перетворюється в своєрідну буденність.
Чи можна причащатися не відразу після Сповіді? Так, це два різних таїнства. Хоча на Русі-Україні ввійшло в традицію проводити їх на одній Літургії, проте у Греції, звідки ми прийняли віру, Сповідь і Причастя практикують окремо. Добре, якщо парафіянин приходить до Сповіді ввечері, коли священик має більше часу. Бо на великі свята й Чотиридесятницю каянників буває стільки, що Сповідь перетворюється на «конвеєр», панотець часто не має змоги приділити кожному достатньо уваги.
Треба не забувати, для чого потрібне покаяння: не про людське око, що, мовляв, і я така (такий), як і всі, а для зміни на краще. Наше слово «Покаяння» по-грецьки буде «метанойя», що буквально означає «переміна свідомості».
Дехто каже, що не ходить до Сповіді в церкву, бо, мовляв, вистачає покаяння і вдома, священик же – проста людина, теж грішник. Отець Петро відповідає: звичайно, священик – теж грішний, як і всі люди; але він – знаряддя в руках Божих, не йому сповідається мирянин, а Богові в його присутності; роль священика в тому, щоб ця Сповідь була якісна, і він молиться за каянника, аби Сповідь «була почута».
У передачі зачеплено й чимало інших питань цієї проблематики.
