Керуючий єпархією відвідав Забороль (оновлено)

Митрополит Луцький і Волинський Михаїл у день Собору Пресвятої Богородиці відвідав парафію в цьому селі Луцького районного деканату з нагоди престольного празника та очолив Божественну літургію.

З архієреєм молилися: головний військовий капелан єпархії протоієрей Михайло Бучак, настоятель протоієрей Віталій Антонюк, інше духовенство благочиння.

Церковною відзнакою високопреосвященний нагородив о. Віталія, інших активних парафіян – благословенними грамотами.

У слові архієрей привітав парафіян з Різдвом Христовим. Ми всі очікуємо Спасителя. А чи прийде Він до нас? Сповнюється обітниця Бога Отця про те, що Діва народить Сина, дадуть Йому ім’я Еммануїл і Цей спасе світ (із пророцтв Ісаї). З гріхопадінням Адама і Єви земля була проклятою: жінка народжувала в муках, а людина стала смертною, без перспективи. Тому Ісус Христос, Бог, Який втілився, визволяє нас від гріха прокляття і смерті. Господь, проявляючи Свою любов, називає Себе одним із нас, серед нас. Цим самим Він дає розуміння, що ми не одні, про нас турбуються і люблять.

Таке розуміння любові до Бога несе різдвяна радість. Але любити треба вміти. А тоді в чому суть Божественної любові? Любов проявляється навіть в закам’янілій душі. Все навколо нас змінюється для нашого блага. Хочемо, щоб було розуміння. Тому коляда сьогодні нас об'єднує. Різдво – це свято родини, це почуття сім'ї. Далі архіпастир розповідав про традиції колядування. І про те, щоб обов'язково пускати колядників до домівок, бо вони йдуть з добром, несуть благу вість. Якщо не пустити добро, тоді приходить зло. На завершення владика побажав у ці дні відкинути смуток, радіти і бути щасливими.

По закінченні відправи духовенство виконало декілька колядок, та колядували з парафіянами.

З архівних матеріалів відомо, що у Заборолі 1728 р. поруч із давнім цвинтарем було зведено дерев’яну Соборо-Богородичну церкву із дзвіницею. У 1894 р. закладено ще й Свято-Миколаївську каплицю. В 1908-му замість дерев'яної церкви почали зводити цегляну, освячення якої відбулося в грудні 1912 р. 1943 року спалений разом із частиною села. Але парафіяни взялись за відновлення святині, що тривало тридцять літ. У 1949 році місцева влада мала намір навіть припинити діяльність православної громади, яка проводила свої богослужіння в звичайній сільській хаті і, на думку влади, не могла відбудувати напівзруйнований храм. Його мали розібрати «для спорудження об’єктів соціально-культурного призначення». Лише авторитет тоді ще молодого священника Петра Ткача, який знайшов несподівану підтримку в керівництва районної ради, допоміг зберегти храм. І лише в 1975 р. церква Собору Пресвятої Богородиці вже мала належний вигляд. Настоятелем 45 років був о. Петро. Він мав прекрасний голос, гарно малював. У храмі є ікони його письма. Удостоєний високих церковних нагород. Парафіяни й нині шанують пам'ять о. Петра.

У 2013 р. громада відзначила столітній ювілей.