Управління єпархії з сумом повідомляє, що 24 жовтня на 88-му році життя упокоївся клірик кафедрального собору Святої Трійці протоієрей Сергій Мельничук-Мартинюк.
Митрополит Луцький і Волинський Михаїл, духовна консисторія, священнослужителі головного храму єпархії висловлюють щире співчуття матінці Марії й усій родині новоспочилого.
Чин похорону відбувся 25 жовтня в Садові, одному з сіл, де о. Сергій був настоятелем. Його очолив староста кафедрального Троїцького собору протоієрей Володимир Подолець. Провести в останню путь душпастиря приїхали також ректор Волинської православної богословської академії протоієрей Володимир Вакін, луцький районний декан протоієрей Володимир Присяжнюк, інше духовенство.
Отець Сергій народився 25 червня 1933 року в с. Марковичі Локачинського району. В часи хрущовських гонінь на релігію він проявив неабияку настійність, щоби вступити до семінарії, адже колгоспники тоді не мали паспортів.Вступив до Волинської семінарії, та був відрахований, бо так і не привіз паспорта. Врешті-решт закінчив Одеську духовну семінарію та Ленінградську духовну академію. Кандидат богословських наук. Удостоєний низки церковних нагород.
19 серпня 1967 р. його висвячено на пресвітера. Служив душпастир у різних парафіях Волині, а щойно утворився Київський патріархат – разом із громадою влився до нього, один із нечисленних священників «старої когорти». Такі тоді, серед переважно молодих панотців УПЦ КП, були вельми потрібні, бо ж протоієрей Сергій прийшов ученим, досвідченим і вимогливим. Його називали «строгим уставщиком», бо навчав дотримуватися приписів Церковного Уставу.
Наприкінці 90-х рр. був настоятелем луцького Свято-Троїцького кафедрального собору. Тривалий час викладав у Волинській духовній семінарії, в тому числі після її реорганізації у Волинську православну богословську академію. Був ректором цієї духовної школи в дуже економічно скрутні часи, однак семінарія зростала.
Вимогливість і доброту отця ректора засвідчує хоч би такий випадок. Один заочник на іспиті з грецької мови прочитав уривок із Євангелія не візантійською вимовою, а давньою класичною, і одержав не «відмінно», а «добре». Декілька літ після цього у Прощені неділі екзаменатор просив у колишнього студента вибачення за таку свою «надмірну строгість».
Більше 50 років панотець звершував священниче служіння. Недаремно в одній із публікацій про цю душпастирську діяльність його назвали «сумлінним виноградарем», бо чесно доглядав «виноградник Божий» – увірену йому частину Церкви Христової.
Отець Сергій видав мемуари свого батька Мусія Мельничука «Моя довга страждальна дорога» (саме побожний тато переконав сина йти духовною стезею і в усьому був йому прикладом). Також написав автобіографічну книгу «Мої спогади без прикрас». Виховав трьох дочок, одна з яких стала черницею.
Помолімося за упокоєння раба Божого Сергія, хай Господь оселить його в Царстві Небесному.
