
Мученика Агапія та з ним семи мучеників: Публія, Тимолая, Ромила, двох Олександрів та двох Діонисіїв (303). Священномученика Олександра, священника в Сиді (270-275). Мученика Никандра (бл. 302)...
Об’єднавчий процес показав, що для нас важлива Україна, її духовне життя, спільне бачення майбутнього, захист її території. Тож ті, хто дотримувався цих ідей, із трьох гілок українського православ'я створили єдину – ПЦУ. Частина ж духовенства Московського патріархату залишилася залежною від Москви, поширюючи ідеї «русского міра».
Церква є прикладом для суспільства гуртуватися навколо спільної ідеї, навіть у політиці. Цей дух об’єднання діє і в нашій єпархії: тут найбільше переходів громад МП до Православної церкви України.
Спасіння ж людей – основне її завдання. Тож у внутрішньоцерковному житті треба бачити перспективу, зміни: священники повинні ставати місіонерами, апостолами. Нині панотці йдуть до людей: у навчальні, медичні заклади, військові підрозділи. Душпастир повинен усюди розповідати про Ісуса Христа. Нині в суспільстві формується запит на нову якість священнослужителя.
На питання, чому ще існує Київський патріархат, архієрей пояснив, що почесний патріарх Філарет відстоює свою точку зору, котра не зовсім неправильна, але засоби її втілення неналежні.
Наступним кроком, на переконання керуючого єпархією, буде об'єднання переважної більшості УПЦ (МП) з Православною церквою України, а в подальшій перспективі й УГКЦ возз’єднається з ПЦУ.
Щодо визнання Православної церкви України іншими помісними Церквами, то це ще тривалий процес, зазначає високопреосвященний.
На запитання, чи зміниться ставлення нашої Церкви на одностатеве «кохання», владика наголосив: Церква визнає тільки статеві взаємини у шлюбі як союзі чоловіка й жінки, усе інше – гріх, тож не може бути ніяких поступок гендерній ідеології.
Про ці та інші важливі питання можна прочитати тут.