Цього дня особливо вшановуємо святителя Йоана Золотоустого, луцька парафія відзначає храмовий празник.
Йоан Золотоустий був вихідцем із Антіохії Сирійської, народився 347 року. Його батьки Секунд і Анфуса належали до місцевої еліти і сповідували християнську віру. Батько, військовий начальник, помер, коли Йоан був ще малолітнім. Мати повністю присвятила себе вихованню сина. Саме від неї він отримав перші уроки християнських істин.
Коли хлопцеві прийшов час іти до школи, мати привела його до вчителя Софіста в Ліванію для вивчення філософії й інших наук. Йоан виявився старанним і здібним учнем. Згодом він познайомився з учителями, які стали йому близькими. Це святителі Василій Великий та Григорій Богослов.
Після смерті матері Йоан роздає свої статки бідним і приходить до одного з монастирів Антіохії. Маючи талант навчати, отримав від одного з ченців цієї обителі Усіхія згорток рукописів, серед яких побачив настанови для себе: «Це Бог дарує тобі знання і силу, щоб ти був учителем для мирян».
У 375 році з благословіння Патріарха Мелетія Йоана висвячують на диякона. Мешканці Антіохії з великим захватом слухали його проповіді.
У 398 році, після смерті Патріарха Константинопольського Нектарія, імператор Аркадій запросив Йоана на патріарший престол. Обіймаючи цю велику посаду в Христовій Церкві, бачив насамперед велику відповідальність перед Богом у навчанні та справі спасіння вірян.
Йому належать ці слова: «Як не можеш бути дорогоцінним каменем, то будь золотом! А не можеш бути золотом, то будь сріблом! Ти не можеш бути сонцем, то будь місяцем. А не можеш бути місяцем, то будь зорею. Не можеш бути великою зорею, то будь малою принаймні, але щоб тільки на небі». Цим підкреслив важливість спасіння кожної душі.
Зберігаючи себе в чеснотах, Йоан цього навчав й інших. Він розумів, що де є чеснота, там вона перемагає і панує над усім. І як щезає темрява під променями сонця, так щезає і всяке зло. Чеснота – це матір премудрості: хто її має, той матиме і все інше.
У проповідях Йоан Золотоустий оповідав, що лице чесноти красиве і дуже приємного кольору, від сором’язливості завжди рум’яніє. Очі чесноти випромінюють скромність і цнотливість. Тому вони завжди гарні та проникливі, бо бачать Господа. Адже у заповідях блаженства є такі слова: «Блаженні чисті серцем, бо вони Бога побачать».
А про уста чесноти святитель оповідав, що це премудрість і знання духовних співів. Серце чесноти – це глибокі знання Святого Письма, збереження істинних догматів, людинолюбства й добродушності. Як без серця людина не може жити, так і без чеснот вона буде мертвою. «Звідси родиться все добре, бо в чесноти є також і руки, й ноги, а це – прояв добрих справ. У неї душа – це благочестя. Зрештою, є і дух, який перебуває в розумі, а в серці має любов».
Такими казаннями та повчаннями святитель намагався вселити в людський розум через Божу премудрість спасіння людської душі, через що й названий Золотоустим. Йоан Золотоустий за життя також був і переслідуваним за викривання єретиків. Але він пам’ятав, що з ним Бог, Який настановив його на цю нелегку та тернисту дорогу.
Крім проповідей і повчань, він ще написав багато молитов, уклав Божественну літургію, на якій звершується приношення Безкровної Жертви і яка є найважливішою в спасінні людської душі. Він повчає: «Духовна трапеза – це сила для нашої душі, міцність для серця, основа уповання, надія, спасіння, світло, життя. Це Таїнство, в якому землю бачиш небом».
Йоан Золотоустий закликав до служіння і благодаті, молився за мир і спокій у всьому світі, настановляв душпастирів не тільки бачити себе в ризах, а побачити себе в служінні вдень і вночі, щоб усім нам визволитися від усякої журби, гніву, небезпеки та недолі, поводитися в храмі Божому скромно і богобоязно, бо це дім, у якому присутній Дух Святий.
Відійшов до Господа святитель Йоан Золотоустий 27 вересня 407 року в місті Комани (нинішня Вірменія). Згодом останки його перевезено до Царгорода (Константинополя).
Усі події 26 листопада за єпархіальним календарем – ocь тут.
