Чи можуть батьки стати друзями для своїх дітей

Власним досвідом та думками авторитетних учителів на цю тему поділився настоятель луцької парафії Введення у храм Пресвятої Богородиці протоієрей Віктор Михалевич у телепрограмі «Духовна абетка» на «12 каналі».

Під час усього періоду зростання дітей до них треба ставитися дуже уважно, каже священнослужитель. Бо вони – наше майбутнє, і що ми посіємо, те й пожинатимемо. Від народження і до повноліття потрібно так будувати стосунки з ними, щоб коли діти виростуть, то з радістю згадували б той період, своїх вихователів, учителів, викладачів.

«Іноді мама каже до дочки, що вона їй подруга. Але насправді за цим криється небезпека. Бо бути одночасно і мамою, і другом, у повному розумінні цього слова, – неможливо. Дружба, як визначають психологи, це те, що відбувається по горизонталі. Тобто вона найчастіше можлива між рівними по віку, статусу і однієї статі. А коли мама без чоловіка, вона відчуває ущербність, і, ставши начебто подругою для доньки, може з нею ділитися усім, зливати свій негатив або казати такі речі, які їй не треба чути. Власне, у цьому і є небезпека, бо дитина потребує поруч із собою когось старшого, головним чином маму і тата, які такими і повинні залишатися», – розповідає душпастир.

Він нагадує, що мама в житті дитини – це щось, можна сказати, сакральне. Так написано в одній із Десяти заповідей Господніх: «Шануй своїх батька і матір». Так, як любить мама, не може любити ніхто. Тому хамство, зневага дитини до неї – це неприпустимо. Коли батьки кажуть – будь моїм другом чи подругою, то, швидше за все, їм хочеться мати довірливі стосунки з дитиною. «А до друга приходять за порадами. І от коли батьки не відчувають цього, не дають потрібну відповідь на запит дитини, то на їхнє питання, як там справи у школі, вони чують, що все добре, мовляв, відчепися. Тобто є хтось, кому син чи донька все розповідає, з ким часто спілкується, навіть на інтимні теми. З'являються заздрощі до таких друзів, і це означає, що в побудові стосунків між батьками і дітьми було щось порушено».

А порушено було те, каже душпастир, що дитина приходила до мами зі своїми страхами, проблемами, запитувала пораду, а та казала – «відчепись, хіба ти не бачиш, що я втомлена, не розумієш, що мамі важко?». Дитина не хоче цього розуміти, бо воліє побудувати з мамою дружні стосунки. А коли енний раз присікає неправильними фразами, емоціями, поведінкою, тоді й стається так, що цієї поваги, довірливого спілкування немає.

Діти насправді не є власністю батьків, вони мають своє, особисте життя. І з дитинства в них має бути свій простір і власна думка. «Як правило, мама купує маленькій дитині щось і не запитує її думки, бо вважає, що сама знає, що краще потрібно. А ще є категорія мам-контролерок. Вони весь час тривожні, агресивні, хоча самі себе такими не вважають. Дитина у них наче на повідку, і в результаті вона виростає з певними комплексами, нерозвиненою, “парниковою”. А потім надходить пропозиція від цієї мами: будьмо друзями. Часто від такого стає ще гірше».

Священнослужитель розповідає, що нерідко мама думає, ніби дружба – це почати говорити з дитиною на інтимні теми. Насправді це буває небезпечно, бо вона може не бути спеціалістом у цій сфері й навпаки – стане першим розбещувачем для дитини. «Є таке поняття, як інтимний сором. Це ознака духовного, душевного, тілесного здоров`я особистості. І правильний спеціаліст – душпастир, психолог, той, хто відчуває дитину, він може підготувати її до певної сфери життя. Можуть це правильно зробити і батьки, але якщо у них із дитиною склалися правильні стосунки. Треба дібрати момент, коли син чи донька в дружньому настрої, коли дитина чує батьків і довіряє їм настільки, що здатна правильно почути. А коли стосунки неадекватні, то дитина соромиться батька чи матір і між ними немає контакту. Також у цій розмові не треба говорити лише свої думки. Якщо є можливість, варто відвідати цикл бесід, щоб отримати правильну інформацію і донести її дитині. Найкраще це робити у благочестивій атмосфері, храмовій. Тому що дуже важливо прищепити людині християнську цноту, внутрішню чистоту, страх втратити внутрішню цілісність, яка людину робить людиною».

Душпастир зауважує, що, втрачаючи гідність, втрачають внутрішню цілісність, а це призводить до тілесної нечистоти і блудних вчинків. Часто людина жартує, легко говорить на інтимні теми без розпусти, без розбещення, і це добре. Бо розбещене суспільство не має майбутнього, його поглинає гординя, нечестиві бенкети, блудні гульбища, де пияцтво і розпуста. Все це веде до загибелі як особи, так і цілого суспільства. Дуже небезпечним стає те, що розбещеність, скверні слова та образи – це «норма». Коли ж є інтимний сором – це ознака духовного, душевного і психічного здоров`я людини.

Бувають випадки, коли дитина зробить шкоду, а мама у змові з донькою чи сином намагаються приховати це від тата. Слід пам`ятати духовний закон: немає нічого таємного, що не виявиться. Тому приклад негативної поведінки дасть погані плоди. Правильно разом повідомити про випадок татові чи мамі, дібравши відповідний момент. «По-перше, таке може статися у всіх – побитися, поламатися… Часом із вуст батьків звучить – “ти безрукий чи сліпий”. Людина все ж недосконала й не завжди може себе проконтролювати, і так говорити не можна. Цінно, якщо вже так сталося, покаятися перед Богом за сказане, а з дитиною проговорити ситуацію, що склалася. Звісно, не треба це робити у стані афекту, а через деякий час».

Панотець також радить не казати фразу дитині: «Ще раз побачу – получиш!» Наприклад, так сказав тато синові, який без дозволу взяв телефон. Як розуміє це дитина? Якщо тато побачить його з телефоном у руках, то він «получить», а якщо не побачить, то значить можна. І дитина ховається, щоб тато більше цього не бачив. У такий спосіб батьки провокують гріховну поведінку.

Ніколи старший не повинен принижувати себе перед меншим, каже протоієрей Віктор Михалевич. Бо інакше буде порушена ієрархія, яку встановив Господь. Старший перед меншим має правильно просити вибачення. Це завжди робиться з достойністю, з усвідомленням своєї проблеми, вмінням просити вибачення у Бога і покаятися перед духівником або виговоритися, наприклад, дружині перед чоловіком. З дитиною негативну ситуацію треба проговорювати завжди, але без осуду. «Запитайте у дитини, чому трапилася прикрість. Скажіть, що ви насправді мали на увазі інше, те важливе, на що вам не все одно, бо любите свою дитину. Поясніть, що в якийсь момент злякалися за своїх доньку чи сина і тому так зреагували. Скажіть, що це була неправильна ваша поведінка і запитайте, чи зможе дитина вам вибачити. Але зауважте, що ви справді любите свою дитину. І їй таки доведеться робити правильні речі, виконувати певні обов`язки, як це роблять усі інші. Перед цією розмовою варто взяти важливу книгу, почитати, як мудро рекомендують реагувати фахівці. Можна в інтернеті знайти правильну відповідь. Є багато професійних психологів, педагогів, які пропонують свої послуги, і часто безкоштовно. Я завжди кажу: якщо Господь дарував Своєю милістю мати діток, доведеться пізнавати особливості їх виховання у різний період дорослішання».

Дуже важливо, коли мама чи тато не перетворюються на хама, який провокує дитину певними розмовами. Тоді немає потреби запитувати: «То ти зараз так із татом розмовляв? Ти так до мами ставишся?» Часто мама розуміє, що дитина зараз пирхне, грюкне дверима і піде, бо вона це вже робила. Насправді дитина копіює поведінку тата, який так ставився до мами, чи навпаки. Діти копіюють модель поведінки з сім`ї, в якій зростають. Важливо, щоб мама вміла витримати паузу, коли тато неправильно себе повів, а потім у розмові сказати мудрі слова. Не треба думати, що дитя ще маленьке і воно нічого не розуміє. Діти все розуміють.

Значно простіше вдаватися до дурниць, бо вони закладені у нашій падшій природі. А щоб робити мудрі речі – потрібна сила Божа. Тому людина, яка має звичку молитися, саме тоді їй даються риси християнського благочестя: стриманість, терпеливість, урівноваженість. А коли провокують, людина, маючи силу Божої благодаті й милості, може сильно і мудро відповісти».

Дуже погано, коли вдома крик – до дітей, до чоловіка, до дружини. Це ознака неадекватної поведінки. Погано, коли багатослів'я, висмикування… Треба говорити з позиції знань і зауважувати, що не людина сама по собі, а її поведінка була недостойною. Не треба говорити з дітьми докорами, бо мама чи тато образилися. Слід демонструвати поведінку мудрої людини.

Якщо людина має час для молитви, тоді Господь дає свою благодать саме так хотіти поводитися, каже душпастир. До цього спонукає людину духовна зрілість. І такі батьки будуть цінними для своїх дітей, для інших людей. Їм і самим це подобатиметься.

Щоб бути авторитетом для дітей, панотець радить бути родителям тими, ким їх призначив Бог. Якщо тато покликаний бути священником, лікарем, учителем, будівельником, а мама має своє захоплення – вони стають успішними кожен у своїй сфері і їх поважають інші люди. У дитини своє життя, але є моменти, коли всі перетинаються упродовж дня, тижня, місяця (наприклад, під час відпочинку, прогулянок). І дитина коли бачить свою маму успішною та щасливою, яку люблять, – це найкращий приклад. Авторитет – дуже недешева річ. Він за хвилини не здобувається, а втратити його можна одним словом або вчинком.

Кожна людина покликана ставати подобою Божою. Вона має наслідувати святих. І чим більше ти не імітуєш святого, а уподобляєшся йому, тим більшим будеш авторитетом у дітей. Донька хотітиме бути такою, як мама, а син – як тато. Вони бігтимуть до них і запитуватимуть поради. При цьому нічого замість дитини робити не треба, а лише допомагати їй.

«Часто прийнято вважати, що багата людина – коли у неї багато грошей. Але це далеко не так. Велика цінність, якщо людина має великий “банк довіри”, поваги від інших людей. Бо коли мама депресивна, вічно втомлена і з претензіями каже – «йди чимось займись, як ти мене втомила», вона ніби і вдає з себе успішну, красиву, прагне лайками у соцмережах набрати більше собі балів, але насправді постійно плаче і страждає. Така мама себе вважає авторитетною, але дитина бачить її фальш. Це як яблуко, що зовні красиве, а всередині гниле. Коли мама купує дорогий подарунок, щоб здобути авторитет, це ще більше підсилює внутрішню гнилість.

«Дуже цінно, коли людина зрозуміла головне – ким вона є насправді. Треба усвідомити, що людина користується милостями Божими. Він їх дарував і треба Йому віддати належну славу – служити Богові і ближнім. Діти цей настрій добре відчувають», – зазначає священнослужитель.

З його слів, часто батьки запитують, чи повинні вони допомагати виконувати домашнє завдання. Упевнений, що так, але саме допомагати, а не виконувати за дітей. Бо завдання дається для того, щоб чогось навчити. «На початках треба допомагати, час від часу перевіряти. Велика біда, коли є контролююча мама і вчитель, які неадекватно ставляться до дитини. Завжди адекватний тато і мама мають стати на сторону дитини і захистити її від приниження. Дитина не може бути відмінником з усіх предметів… Мудрі батьки, вчителі розвивають певні якості й риси, коли дитина поглиблено чимось цікавиться. Потім вона виростає успішною у своїй сфері. Помилятися – це нормально. Допомагати потрібно, але для цього треба вибрати час, щоб не поспішати, бо це, навпаки, вводить дитину в комплекси. Дитині навіть потрібно помилятися, отримувати в якийсь момент погані оцінки. Але потім варто розібратися, чому так сталося і спробувати все виправити. Не помиляється тільки Господь Бог. А от коли розвивається лінивство і це стає “нормою” – тоді проблема».

Самотня дитина – це лихо від гаджетів. Найчастіше їй усі заважають – і мама з татом, і друзі. Цінні тільки ті, хто в грі. Дитина заграється і це її спустошує. Щастя людини, її призначення – в емпатичних стосунках, де є друзі, з якими вона спілкується, гуляє, грає, коли є обійми, поцілунки, жарти. Людина має потреби душі, а коли їх не задовольняти, вона стає хворобливою і може загинути. Це навіть стає причиною самогубства.

«Відсотків 90 проблем, які є в дітей, вони переходять із хворої голови мами чи тата. Найчастіше дорослим і треба цю голову лікувати. Бо спочатку вони самі провокують таку поведінку, коли тримають дитину на повідку, а потім починаються серйозні проблеми. Хороші душпастирі, психологи можуть розібратися із ситуацією у сім`ї. Скоріше за все, і в мами немає друзів, а тата або нема, або він пиячить. Небезпека фактору контролюючої мами, що її дитина стає наркоманом, алкоголіком, і вже в ранньому віці. Будувати дружбу дитині з такої сім`ї не так просто, бо її нічого не цікавить. Тому треба щось у житті змінити. У дитини мають бути гуртки, коло спілкування, захоплення, де вона розвиватиметься, відпочиватиме і відчуватиме насолоду», – радить панотець.

Є й інша сторона: коли мама не хотіла б, щоб дитина товаришувала з певним другом. Треба вміти побачити такого поганого друга, переварити інформацію і зачекати. Слід обдумати, чому дитину цікавить дружба саме з цією людиною. Заборонити зовсім спілкування – це погано, бо скільки не забороняй, а дитина робитиме це ще більше. Треба розповісти приклад, що одне гниле яблуко в корзині зі свіжими за короткий час призведе до гниття усіх інших яблук.

Правильно, щоб дитина мала альтернативу, каже священнослужитель. Добре, якщо в неділю вона перебуває у храмі – в хорошому оточенні. А ще – відвідує гуртки в правильному оточенні. І навіть якщо дитина потрапляє в неправильне оточення, то попередній досвід перебування серед хороших і благосних людей перекриватиме негатив. Дитина зможе порівняти, де їй було добре, а де щось не те. І гаразд, якщо мама пояснить, чим небезпечний гріх: бо він знищує. Взагалі правильні люди мають дистанцію. Збільшивши її у спілкуванні з поганими людьми, може все погане й саме відпасти. А мама ще й тим часом повинна молитися.

У побудові стосунків із дітьми не повинно бути примусу, каже душпастир. Бо те, що нас змушували робити в дитинстві, коли ми виростаємо, то робити цього не хочемо – читати, молитися... Як правило, людина робить тільки те, що їй «смачно» робити самій. Це дає певні плоди. Буває, що діти з батьками ходять до храму і знають, для чого це роблять. У цьому є багато переваг. І коли людина виконує заповідь Божу – «шість днів працюй, а сьомий віддай Господеві Богові твоєму», то стається так, що вона отримує благословення й успішність на цілий тиждень. Молитва, взаємини з Господом – це потреба людської душі. Такі потреби, насамперед, задовольняються у Божому храмі. Тому що Божий храм – це ніби частинка неба на землі й велика проблема, коли він взагалі на дітей «не розрахований». Там має бути – смачно!

«Храм – це не місце розваг, куди тебе будуть заманювати. Але треба розуміти, що там відбуваються важливі для твого життя події. І передати це розуміння мають мама з татом. Якщо батьки ходять вряди-годи, то часто дитина не ходитиме теж. Але бувають випадки і такі у нашому храмі, що родина не ходила, лише дитина відвідувала недільну школу чи займалася із нашими музиками, а потім ці діти приводять маму й тата, бабусю і дідуся – і вже ціла родина в храмі».

Якщо дітей не буде в храмі – церква не матиме майбутнього. Коли діти знаходяться в місцях, де гріх, – суспільство не має завтрашнього дня. Тому завжди так важливо прищепити їм правильні духовні цінності, зауважує панотець. Якщо цього нема, людина стає ущербною і завжди нещасна, бо нічого її щасливою не робить. Кожен має потребу в Богоспілкуванні, бо лише так людина внутрішньо наповнюється і робить усе, що повинна робити. Якщо таких духовних і моральних цінностей немає – немає смаку до знань, а кажуть: «Нічого, не парся, відчуй, який ти є, насолоджуйся життям», то, на жаль, це штампує нещасних людей. Адже все, що пропонували, це «розслабся і будь самим собою». А яким самим собою бути: тим, яким мене зробила моя духовна природа, нечестиві речі, – чи собою, яким хотів мене бачити Бог?!

Завжди людина має до чогось рости, мають бути цінності, яких вона прагне набувати. Мають бути авторитети, яким хочеться уподібнюватися. Треба вміти цілі перетворювати у життя. Для людини має бути цінним те суспільство, де дитина вже змалку має до кого тягнутися, змалку читає книги, а не лише сидить у телефоні. Розумними, моральними, духовними не народжуються, а такими стають, підсумовує душпастир.

Програма «Духовна абетка» – спільний проєкт «12 каналу» та єпархіальної телестудії «Собор». Ведуча Марія Вавринюк. Цей, а також усі інші випуски можна подивитися тут.