Волинська Епархія Православної Церкви України Офіційний сайт
Головна ПроповідіМихаїл (Зінкевич), митрополитЯкщо любиш, то й слухаєшся
Проповіді

Якщо любиш, то й слухаєшся

24 червня 2018 р. Митпоролит Луцький і Волинський Михаїл під час проповіді у кафедральному соборі Святої Трійці. Світлини інформаційної служби єпархії.

Проповідь митрополита Луцького і Волинського Михаїла, виголошена 24 червня, у неділю 4-ту після П’ятдесятниці, на завершення Божественної Літургії у кафедральному соборі Святої Трійці.

Улюблені браття і сестри, поздоровляю вас з воскресним днем, причасників – із прийняттям святих Христових Таїн!

Сьогоднішнє євангельське читання – про унікальне поєднання двох речей: великої віри і послуху. Я би назвав цього сотника теперішнім поняттям «практикуючий християнин». Чому ми можем робити такі висновки? Звертається до Господа про зцілення свого помічника і каже: «Не треба до нього іти, тільки скажи – і він зцілиться». Зауважте, яка велика віра! Він вірить в те, що Бог сказав – і воно так станеться. Не потрібно ще якихось додаткових дій.

І наводить приклад, а чому так. «А тому, що я так живу. Я ж кажу – іди, і він, [підлеглий], іде. Я кажу – іди в ту сторону, і він іде в ту сторону, той, хто мене слухається. То якщо мене, земну людину так слухаються, то як же Бога можна не послухатися? Іти туди не треба, просто скажи – і зцілиться сотник, і зцілиться раб мій». Оце практикуючий християнин. Тому, що людині, яка близька з Богом, не потрібні ніякі докази про Його існування. Людині, яка сама вміє любити, не потрібно доказів цієї любові. Або кажуть: «Любиш мене?» – «Люблю». – «Стрибни з моста. Або – купи мені щось, подаруй мені щось, і я буду розуміти, що ти мене любиш». Ця людина сама не любить, а явно вже використовує. Тому, що коли любиш, то це відчуваєш.

Цього бачити не треба – відчувати. Це подібно, як можна розмовляти мовчки. Пробували колись розмовляти мовчки? В Євангелії таке є місце: «Хай твоє слово буде “так” або “ні”. Все інше – це від лукавого». В чому геніальність цих слів? Не просто геніальність, а в чому вся суть? Бо не треба багато слів, щоб один одного розуміти. Не треба багато доводити речей у своєму якомусь ставленні. Є такий вислів: якщо в тебе появилось почуття чи відчуття, що якійсь людині щось треба доказати, – їй вже нічого не треба доказувати. Вона тобі напочатку не вірить. Не треба їй нічого доказувати. Силою свого авторитету ти змусиш її промовчати і погодитися якийсь певний проміжок часу. Потім вона залишається на своїй позиції, вона тобі не вірить. Не треба цій людині нічого доводити. Людина, яка вірить, може розуміти Бога і відчувати Його. Тому, що вона вірить не в Його буття, а життя її – в Бозі. І вона покірно виконує все те, що говорить Бог, а не те, що їй говорять.

Згадаєм Пресвяту Богородицю, Благовіщення. «Тобі належить народити. Ти, Діва, мусиш народити». Ми би поставили стільки запитань!.. Як Діва може народити? Як можна народити? Що то за такі незрозумілі роз’яснення і вказівки? Що ж сказала Пресвята Богородиця? «Нехай буде по слову Твоєму». Немає ніяких сумнівів. Вона не запитувала – «як?», «чого?». Вона жінка була. І притаманно для жінки, для людини (хоч і Богородиця, но Вона людина), що повинна була поставити дуже багато питань: «А як це? А що? Куди?» і так далі. Одне слово: «Нехай буде по слову Твоєму». «Я раба Господня, нехай буде по слову Твоєму».

Ось віра і послух! Віра і послух. А чому? Тому, що базуються вони на любові. А це вже єднання. Чому людина відійшла від Бога? Послуху не було. В чому не було послуху? Згадайте рай. Живе Адам з Євою в раю. Господь говорить: «Із всіх дерев споживайте плід, а з цього дерева не їжте». Не категорична заборона, порада. Але не треба цього робити. Бо помрете і все. Порушили? Були вигнані з раю, пішла історія людства. Страждання. Послуху не було! Навіть коли ченців постригаємо, говоримо: «Послух превише поста і молитви». Превише поста і молитви. А так може слухатися людина, яка любить. Якщо ви любили своїх батьків, то вони вас посилали, і ви йшли, й робили, і не питалися чому, що, навіщо. Любиш – і виконуєш відразу. А той, хто не любить: “А чого я? А що, нема кого послати? А може, пізніше?” Уже починає зароджуватися оце бісівське в душі: сумнів, лінь та інші негативні якості. І до чого це призводить? До сварки, якщо між матір’ю і дітьми. До сварки і до ремінця вкінці-кінців.

Ось так у нас, дорослих, і співжиття з Богом. Ми дуже часто проводимо ці паралелі. Сім’ї, наші стосунки з батьками і наші стосунки з Богом. Вони аналогічні. Вони абсолютно подібні. І щоб краще зрозуміти оце єднання, послух, віру, ми проводимо це на простому життєвому прикладі для того, щоб зрозуміти.

І сотник не запитує – «чому, як?» Каже тільки – «скажи, бо я ж кажу й мене слухаються». Він любить, він уже в своїй сутності несе любов. Незалежно, що він язичник, незалежно, яка його спеціальність, чим він займається. В душі він вже християнин, тому що в душі у нього вже перебуває перемагаюча любов. Та, яка не дає йому підстави сумніватися. Та, яка не дає йому підстави не слухатися. Він не може не слухатися. Якщо ти любиш, як ти можеш не слухатися? Якщо ти любиш, як ти можеш не вірити? Неможливе це. І результат: зцілення цього слуги, слуги сотника. От що робить віра і послух.

Оцей момент: віра і послух. А це можливо лише для практикуючого християнина. Що таке практикуючий християнин? Це той, що постійно з Богом. Це та дитина, яка постійно з батьками. Каже: «Я люблю тата і маму». Запитують: «Коли ти в останній раз у них був?», якщо вони ще живі. А якщо померли: «На могилі коли останній раз був?». Якщо вони живі, коли ти останній раз телефонував, заїжджав, заходив? Коли це було? А якщо вони поряд з тобою, то як ти заходив?

Заповідь же є: «Шануй батька і матір твоїх». У чому виражається твоя шана, якщо вони поряд з тобою? От в чому вона виражається? А повинна виражатися в турботі, в пам’яті. «У вас все добре?» – Добре». Побігла чи пішов. «Вам щось потрібно?» Це турбота. Турбота через любов. Турбота через любов!

Ми говорим інколи: «подружні обов’язки». «Виконує подружній обов’язок». І в зміст вкладаємо лише одну функцію – статеву. Це одна функція тільки. Це не є обов’язок. Бо обов’язок чоловіка до жінка, жінки до чоловіка – це турбота, пам’ять, любов, підтримка, повага, увага і все інше. І цей сегмент у тому числі. А ми вкладаєм тільки зміст оцей...

І думаєм, що шана до батьків – це там хліб привезти, коли приїжджаєш. Чи коли батько хворий – папіроси. Привіз – от ти пошанував. От ти папіроси привіз – проявив шану. Не в цьому шана, не в цьому повага. Практикуючий християнин молиться не тільки в неділю. Кожен ранок встав – молиться, стільки, скільки йому дозволяє час. Ну мінімальна якась молитва повинна прозвучати… Вечором – подякувати за прожитий день, а ранком: «Господи, благослови». Помолися, за що ти хочеш. Розкажи, для чого тобі цей день потрібний. Ми співаєм «Многая літа». Для чого? Для того, щоб творити. Бог заклав у нас розуміння Творця. Ми всі, як боги. Ми маєм право, і не тільки право – можливість, і не тільки можливість – обов’язок творити. Іначе навіщо тобі цей прожитий день? Ти кажеш: «Ще хочу зробити ось це». Потрібен день. А якщо ти встаєш ранком і не знаєш, де подіти себе, то навіщо тобі цей день? Він буде для тебе нудний і депресивний. Повинно не вистачати часу. І не лякайтеся того, що кажете: «Не знаю, як час біжить!». Слава Богу, що ви не знаєте, як час біжить! Що ви маєте руки, ноги і час біжить. Щасливі й закохані часу не спостерігають. І якщо біжить, хай біжить. Він не піде швидше і не піде помаліше. Він піде, той час, так, як вам потрібно. Головне, щоб з радістю і насолодою в душі своїй.

От це в практиці християнина, коли ти все робиш на славу Божу. Навіть якщо ти ідеш на роботу й отримуєш зарплату. Це треба робити во славу Божу. Во славу Божу треба робити в першу чергу. Не йти на роботу тільки що треба заробити гроші. Ти ідеш прославляти Бога. А це твоя нагорода, щоб вирішити твої потреби, нагорода, яка виглядає як фінанси, аби задовольнити твої потреби. Не можна ходити на роботу лише заради зарплати. Не треба приходити до батьків тому, що це «ходячий банкомат». В нас батьки – банкомат. В діда з бабою не питається як справи, а – «пенсія коли?» Це не любов. Ми можемо говорити різні слова, але це неправильно. Так не можна говорити. Шутка, сказана двічі, це вже не шутка. Тому не треба шуткувати так. Треба проявляти любов, повагу. Треба мати пам’ять про ближнього. Треба мати оце велике почуття єдності. Через послух і через віру. Будем мати послух і віру – будем розуміти, що таке любити батьків, і найбільше – що таке любити Бога. А тоді настане відчуття щасливості. Коли ти, як дитя, безтурботний, радісний, бігаєш і нічого тебе не турбує.

Тому будьте в єдності з Богом і будьте в єдності один з одним.

27 червня 2018 р. Інші проповіді за рубриками: Кафедральний собор Святої Трійці в Луцьку, Митрополит Луцький і Волинський Михаїл
Архів проповідей
Сайти нашої
епархії
Сайт нашої
Церкви
Наші
банери