Волинська Епархія Православної Церкви України Офіційний сайт
Головна ПроповідіСлужіння воїна
Проповіді

Служіння воїна

Проповідь митрополита Луцького і Волинського Михаїла, виголошена 5 квітня в кафедральному соборі Святої Трійці під час похорону воїна Івана (Аркадія) Зайцева

Слава Ісусу Христу! Всечесні отці, шановні військовослужбовці, родино! Ми вкотре сьогодні зібрались у цьому храмі, щоб провести в останню дорогу нашого захисника, нашого героя – воїна Іоана.

Книга життя – Біблія – починається словами: «…і сотворив по подобію», «сотворив землю…». І перший, хто появився в цьому світі по образу і подобію [Божому], був чоловік. Господь, вважаючи, щоб чоловік очолював усе на цій землі, надав йому особливу можливість – «володарюй!». І сотворив йому помічницю. У них народилось двоє дітей, про яких описує Священне Писання, – Каїн і Авель. І ці два брати кожен ніс своє служіння, служіння Богу, служіння родині. Але наступив момент жертвоприношення, який завершився трагедією: Каїн вбив Авеля.

І постало питання: що їм заважало? Чому двоє на земній кулі, не будучи сусідами, не маючи меж, не маючи за що сваритись, – один вбиває іншого? І причиною є не територія, причина не майно, а щось нематеріальне. Причиною була гординя і заздрість, тобто духовний стан.

Що сьогодні багатьох спонукає не розмовляти, сваритися – в сім’ях, в родинах, між державами, не допомагати? Гординя і заздрість, яка зводиться до простої трагедії: один вбиває іншого. Але кожен подає це як благородну, велику дію, місію, захист. «Так треба, – інколи кажуть, – ми вимушені». Можна запитати: вимушені заздрити? Ви вимушені гординю свою піднімати вище всього, вище Бога? У трагедії, про яку описано в біблійній історії, наслідок є і до сьогодні: заздрість, гординя. Зійшов ніби на цілий народ. І оце потьмарення розуму, яке в кінцевому результаті говорить: «Вбий!». Це не необхідність, це стан душі.

Біблійна історія говорить про першу появу чоловіка – чоловіка-працівника. Керуй цією землею, наповнюй цю землю. Це означає: працюй, народжуй дітей. Ось це твоя місія. І для того, щоб ти це здійснив, прославляючи Бога, ось тобі помічниця – дружина, яка завжди поряд. Але серед усіх професій, серед усіх завдань, яке людство ставить перед собою і ставить перед різними людьми, є професії чоловічі, професії жіночі. І так чи інакше ми говоримо: працівник тієї чи іншої професії. Лише до декількох ми не говоримо «працівник», а говоримо «священнослужитель», «військовослужбовець». Тобто це вже не професія, це вже поклик душі, яка за собою несе означення відсутності часу. Бо як можна сказати «військовослужбовець» і не говорити про це в розумінні «цілодобово»? Лише оця категорія людей, які називаються «службовці» і навіть «військовослужбовці».

Інколи ми чули: «Що це за таке служіння – в сорок три роки (як раніше було) і вже на пенсії?» І всі заздрили: добре бути військовослужбовцем і в сорок три роки піти на пенсію. Но чомусь в сорок три, не в шістдесят два. Напевно, їхня місія, завдання, праця, оце служіння чимось є особливим? А в чому тут особливість? Служіння не собі. Служіння людям, державі, ближньому, Богу.

Чим це служіння особливе? Не маршируванням на плацу, не ходінням з автоматом. Найважливіше – в цьому чоловічому покликанні, цінності. Його життя для нього нічого не варте, бо він готовий віддати його за свою родину, за своїх друзів, за своїх знайомих – за все, що для нього цінне… В простонародді цінне найбільш життя. А ця категорія людей каже: «Життя ніщо, для мене Україна понад усе! Сім’я понад усе! Батьківщина понад усе!» Життя – дрібне. Тому пошана до військовослужбовця завжди була, завжди буде особливою. І сьогодні ми їх ціним, особливо ціним, бо це [від них] залежить: мир або війна, життя або смерть – нас, простих громадян нашої незалежної держави.

Залежить від того, як поведуть себе чоловіки, як поведуть себе наші воїни: відступлять, підуть вперед в атаку, злякаються чи з готовністю віддадуть своє життя. Цей комплекс готовності – це є вибраність. Хтось іде служити з готовністю в дорослому віці, хтось іде служити в свій час по призову. А хтось, якщо не з немовляти, то з маленького хлопчика говорить: «Іду в [військовий] ліцей». Що тобі там подобається? «Іду захищати Україну». Його ніхто не настроював кожен день це говорити, це розуміти. Це поклик душі, тільки він почув цю інформацію, що є таке служіння Богу, Україні і людям, яке називається від слова «службовець». «Службовець». І ось ці хлопчаки ідуть, і це своє чоловіче начало, чоловічу гідність, поклик Божий, який кличе його з небуття у буття, кличе його до життя, він присвячує тому, що готовий віддати своє життя за мир. Це особливе служіння, особливе служіння! Це поклик Божого чоловіка захищати – захищати Батьківщину, сім’ю, родину, свою землю. Це поклик кожного чоловіка. І сьогодні цей прояв – хто готовий захищати, а хто не готовий захищати, – напевно повинен зникнути. Ми всі готові захищати. У нас є справжні чоловіки, у нас є воїни, які з готовністю, з жертовністю віддають своє життя.

Бо ми розуміємо, що родичі Каїна нікуди не ділися. Бажання вбити брата, сусіда – нікуди воно не пройшло, воно існує. Уважно треба читати історію. В ній дуже гарно все описано, як регулярно все оце відбувається. Перемога буде за нами! – тут немає сумніву. Питання часу і кількості жертв, якими увінчається ця перемога. Але що буде після перемоги? Ми дракона вб’ємо чи тільки заженемо в клітку? Чи він не вийде знову з клітки? Чи знову потрібне [буде] оце чоловіче начало – захищати? Це залежить, наскільки сильний стержень цього чоловічого начала.

Ми сьогодні хоронимо воїна і як завжди питаємо: Як прожив життя? А що він собою представляв? Похорон – це не лише скорбота, це той стан, від якого позбавитись не можна. Це ще і розмірковування над цінностями, над готовністю. Тому сьогодні усі чоловіки повинні мати в собі таку гідність, яку мав сьогоднішній герой, про якого ми молитовно згадуємо, біля труни якого ми стоїмо, якого проводжаємо в дорогу, біля якого ми надихаємось. Це – приклад справжнього чоловіка для усіх нас, це приклад справжнього чоловічого начала. Він не лежав у багажнику, щоб перетнути кордон [біля] Ягодина, він не давав взяток, щоб перейти на інших митних постах. Втекти і любити Україну з Канади? Дуже добре любити Україну з Канади, з Португалії. Виїхавши сьогодні, не раніше (на заробітки, щоб накормити сім’ю), а сьогодні виїхати і казати: «Я відкриваю гуманітарний центр і дуже люблю Україну». Не треба квіти нюхати через протигаз. Приїжджай сюди і люби Україну тут. Ось це чоловіче начало.

Тому питання: як закінчиться ця війна і що буде дальше? І я думаю, що нам треба переосмислити, як жити дальше. Тому всі чоловіки, без виключення, після завершення війни (всі, хто називає себе чоловіком по статевих ознаках) повинні служити в армії. Хто поряд [із домом], хто по контракту, хто за призовом – усі, щоб не призивали жінок. В жінок інша задача, інше начало. Гідність чоловіча, щоб жінка говорила: я маю за кого вийти заміж. Вона заміж виходить. Це її захисник, це її, це її. Вона ним гордиться, вона ним пишається, вона спокійна, вона хоче сім’ї.

Ось до чого сьогодні, до яких вимог [доходимо], крім скорботи на душі, крім плачу, коли плаче наша душа, ось біля яких думок цей жартівливий хлопець, якого згадуємо всі з ліцею, – веселий, радісний, говорив про життя, надихав усіх до життя. Про нього гарні слова. Я дякую родині, рідним, я дякую його сім’ї за цього героя, який надихав усіх нас, яким пишалася його сім’я. І який з готовністю заради них віддав своє життя. Бо він казав: «Моє життя ніщо, бо я хочу, щоб ті, кого я люблю, були щасливі, були захищені, були впевнені у завтрашньому своєму дні, щасливі тут, у нашій Україні».

Герою нашому вічная пам’ять, і воістину: ніколи не помре у наших молитвах. А імена усіх героїв (наступить мить, я в це вірю), імена усіх героїв ми напишемо на стінах кремлівської стіни міста Москва – герої, які захищали, померли за Україну, герої, які віддали своє життя за мирне небо над нашими головами. Будемо достойними цього героя, достойними його наслідувати, достойно його пам’ятати і молитися за нього, достойно його пошановувати сьогодні, завтра і післязавтра. Підтримати [слід] родину, нам зібратися отут і бути дружними, і розуміти, що якщо ти чоловік і в тебе чоловіче начало, будь гідний того, до чого тебе покликав Бог. Він тільки дав ознаку чоловічої сутності: будь гідним чоловіком, дай можливість усміхатися твоїй мамі, твоїй бабці, твоїй дружині, твоїм дітям. Бережіть, утримуйте, захищайте, а якщо потрібно – і життя будьте готові віддати за мир.

Вічная пам'ять нашому герою! Царство Небесне! А всім нам перемоги над лютим ворогом – російсько-фашистською державою. Смерть москалям! Слава Україні!

7 квітня 2022 р. Інші проповіді за рубриками: Церква і держава, Кафедральний собор Святої Трійці в Луцьку, Митрополит Луцький і Волинський Михаїл
Архів проповідей
Сайти нашої
епархії
Сайт нашої
Церкви
Наші
банери