Волинська Епархія Православної Церкви України Офіційний сайт
Головна ПроповідіНе даваймо місця депресії
Проповіді

Не даваймо місця депресії

15 листопада 2015 р. Проповідь митрополита Луцького і Волинського Михаїла на завершення Божественної Літургії в кафедральному соборі Святої Трійці. Світлина інформаційної служби єпархії

Проповідь митрополита Луцького і Волинського Михаїла, виголошена 15 листопада, у неділю 24-ту після П’ятдесятниці, на завершення Божественної Літургії в кафедральному соборі Святої Трійці.

Во ім'я Отця і Сина і Святого Духа. Слава Ісусу Христу!

Улюблені браття і сестри, я поздоровляю вас із воскресним днем, а причасників – із прийняттям Святих Христових Таїн.

Сьогоднішнє євангельське читання розповідає нам про зцілення біснуватого і про вмістимість злих сил в одній людині. Запитували його, «яке твоє ім'я», щоби знати, який диявол мучить людину. І сказано – «Легіон», тобто багато. Багато злих духів, які людину мучать, не просто її мучать, а зводиться до одного: щоби людина загинула. Не в стражданнях самих, хоча і в самих стражданнях також є зміст. Для чого страждання ці? Для того, щоб відмовилася людина від Бога в них… Дияволу недостатньо знищити фізичне тіло людини, він хоче знищити саму людину. Тому, що знищуючи фізичне тіло, він не має влади над людиною. Тіло і так помре, а от знищивши людину... А от знищити людину – це позбавити її можливості потрапити в Царство Небесне.

Ми можемо згадати це на прикладі праведного Іова. Коли приступив диявол до Бога і говорить: «Ось праведник тут є такий, він все Тебе вихваляє, але попусти, щоб я забрав у нього майно, – побачим, чи буде він Тебе хвалити далі. Це він хвалить, коли в нього все добре». Господь дає попущення таке, диявол забирає майно, але цей продовжує хвалити. «Кажу в душі своїй: я це маю, тому що дав це мені Бог. І тому Бог дав – Бог забрав. Чого мені скорбіти? Я голий прийшов у цей світ і таким же самим його покину». Тоді диявол приходить і спокушає Бога, говорячи: «А ось хвороби пошли – чи в хворобах він залишиться таким же вірним?» І він почав хворіти, але не скорбів і не прогнівляв Бога. Лише жінка його спокушала, каже: «Страждаєш? Проклени Бога – помреш, не будеш страждати». А він відповідає: «За що я маю Бога проклинати? Коли в мене було стільки доброго в житті, я його хвалив. А коли в мене в житті щось погано по моїх гріхах, я Його маю проклинати? За що? Я страждаю за свої гріхи. А не страждаю за те, що мені дав Бог». Не прокляв, залишився живим. А диявол підійшов і каже: «А душу мені його дай». Господь каже – а от душі не можна. І тоді Господь повертає праведному Іову все.

Тому, дивлячись на цей приклад, ми можемо сказати про цього гадаринського біснуватого: диявол мучив тіло, але бажав, щоби загинула і душа, тож не маючи можливості впливу на душу, попросив хоч би над плоттю познущатися, і мучив його довго. І ось ця злість щодо плоті людської виражається не просто в тому, що диявол побажав і випросив у Бога піти із цього біснуватого, а оселитися в свиней. Хоч так помститися, хоч так людям помститися. Не суть у самих свинях, а суть у помсті, помсті людям. Забере свиней – і що і люди зробили? «Відійди від наших країв», тому що бачили, що майно втрачають.

Ось так і в нашому з вами житті. Коли все добре, тоді Бога прославляєш; коли все дуже добре, то Бога не треба. А коли тобі погано, ти до Нього взиваєш; а коли тобі дуже погано – ти думаєш, що Бога нема, Він тебе полишив. Неправда це, Бог завжди є, а те, що трапляється в нашому житті, – це трапляється згідно з нашим життям, нашим розумінням і нашою совістю. Не тому, що так Бог хоче, а тому, що Бог так реагує на наше прохання, на наші роздуми, на наше переживання. І зважаючи, що ми не каємось, не міняємось, допускає, допускає хвороби. Адже ми дуже часто говоримо: як тривога, то до Бога, а по тривозі – то й по Бозі. Ось так, на жаль, є, але так не повинно бути. Ми цю притчу, цей вислів знаємо, але так бути не повинно. Коли тривога, то до Бога, коли радість – подвійно до Бога.

Адже православний – це не назва, це не наша приналежність до якоїсь конфесії, це спосіб нашого мислення, це правильне славлення Бога, постійна дяка Богу: і за радість, і скорботу, яка посилається для нас, бо посилається це для нашого спасіння. Коли ти підупав, Господь посилає тобі людину, вона тебе підбадьорює і радість панує на твоєму серці. І ти радієш, і ти щасливий. Коли ти грішиш, Господь допускає тобі випробування для того, щоб ти зрозумів: нічого ти в цьому житті не можеш, якщо тобі Господь не допоможе. Нічого не можеш. І щоб переконатися в цьому, оці попущення: хвороба – це для того, щоб отверезити нас. Ви ж дітей своїх маєте, ну лупцюєте їх інколи, від злості чи від любові. Здається, в злості почав, а в любові вибив. Але все одно з любов'ю це робите, тому що не бажаєте йому поганого. Ви хочете, щоб йому було краще: я ж для тебе живу. І бажаєш добра цій дитині і любиш її, все одно ж любиш. А як десь спересердя сильніше виховав, то ще більше скорбиш, ніж воно. Що перестарався ляпасом. Так чи ні?

Так і Бог. Також любить, а за наші гріхи допускає нам, але й скорбить. Наприклад, Господь плакав про Єрусалим, не про саме місто Єрусалим, а про суть саму, про людей, жителів того міста, що розженуть їх, поб’ють, загинуть вони. І плакав, що люди не хочуть покаятися, не хочуть змінитися. Не стають іншими, не бачать перед собою Бога. А якщо не бачать, то й живуть погано. І ось Господь плаче, але й там прощає. Згадайте Книгу Буття, про Каїна й Авеля: Каїн злякався, що зробив, і каже: «Будуть мені мстити чи прощати?» Каже: «Сімдесят разів на день треба прощати, не то що один раз». Але і виховувати треба, і з любов'ю це змінювати на краще. Тому і Господь допускає нам ці випробування, щоб ми стали кращими. Не по жорстокості Своїй, а по Своєму людинолюбству. Якщо і є допущення, то по людинолюбству. Оце ми повинні розуміти.

Тому сьогоднішня притча і повчає, і розказує, наскільки великий гріх може вміститися в саму людину, наскільки багато. Ми можемо бачити людей хворих, інколи в песимізмі своєму думаєм: і так погано, і так складно, і то недобре... Депресії всякі попридумуєм собі. Як каже молодь, «депресняк вчепився». Який депресняк? Лопату в руки – і закінчиться депресія. Депресія... Що таке депресія? Відсутність віри. Коли ти працюєш, коли ти живеш, нічого до тебе лишнього не вчепиться. Коли з тобою Бог, ти знаєш мету, куди іти, ціль бачиш, куди іти. А коли живеш без Бога, то доходиш до тупика.

А куди далі йти? Був молодий – міг працювати, став старший – не можеш працювати. Вмерти не можеш і життя уже нема, ось і депресія. І нема для чого жити. І, здається, виростив дітей, і вже пенсіонер, дітей нема: поодружувалися й повиїжджали з дому, і залишаєшся один. Для чого жив? Для дітей. А дітей нема. Для чого жити? Вже нема для чого. Можна жити для себе. Тільки ж для себе – це егоїзм, але жити для спасіння своєї душі – це правильно. Але життя продовжується. Тому жити треба во славу Божу. Піклуючись про спасіння своєї душі, даруючи любов ближнім і працюючи для своєї Батьківщини. Прославляючи Бога. Ми ж знаходимо слова Євангелія: «Так нехай просвітиться світло ваше перед людьми, які будуть бачити ваші добрі діла і прославлять Отця вашого, Який на небесах».

Так ось, добрі справи. Ось далі – це добрі справи. Постійно добрі справи далі. Постійно добрі справи. Бо «по ділах їх пізнаєте їх», і добрі справи дають нам можливість потрапити в Царство Небесне. Тому душу треба тримати в чистоті, щоб її диявол не мучив і щоб не нападали депресії. І тоді в душі перебуває Бог і Божественна благодать. А це ми на що спираємося? На апостола Павла, який говорить: «вже не я живу, а живе в мені Христос». Там, усередині. Не хтось інший, не легіон нечистої сили всередині нас, а там, усередині тебе, живе Бог. Ось це благо, найбільше благо, тоді радість на серці. Не скорбота, не депресія, а радість. І тоді хочеться жити. І тоді у вісімдесят і дев’яносто років кажеш: «Отепер я покажу, як треба господарювати». Вже здоров’я нема, а бажання є. Бо гірше, коли ти можеш, а не хочеш; коли ти хочеш, а не можеш – це краще. Хочеш, та не можеш: вже нема фізичної сили. А можеш, та не хочеш – це поганий стан.

Тому я бажаю, щоб ви і могли, і хотіли завжди працювати над своїм храмом, храмом власної душі, над своїм тілом, щоб воно не було пусте, не було наповнене гріхами і присутністю диявола. А щоб ваше тіло було наповнене чистотою. Тому, що «блаженні чисті серцем, бо вони Бога побачать». Тому будьте чисті серцем і хай живе у вас Христос.

Я закликаю на всіх Боже благословення і гарного всім воскресного дня.

Слава Ісусу Христу!

16 листопада 2015 р. Інші проповіді за рубриками: Кафедральний собор Святої Трійці в Луцьку
Архів проповідей
Сайти нашої
епархії
Сайт нашої
Церкви
Наші
банери