Вузькими дерев'яними сходами 82-річний Іван Сорока швидко і без задишки піднімається на дзвіницю церкви Святого Михайла селища Липне на Волині. Тут його "робоче місце". Уже понад 70 років Іван Юхимович грає на дзвонах - він найстаріший дзвонар в нашій країні. Каже, закохався в передзвін ще в дитинстві.
– У 40-ті роки у нас таких розваг, як у нинішньої молоді, не було, тому щонеділі і на свята ми бігли до храму, - згадує Іван Сорока. - І найбільшим щастям для дітвори було, коли тодішній дзвонар дозволяв вдарити у дзвони. А на Великдень дзвіниця була відкрита три дні, і, звичайно ж, я весь цей час пропадав там, слухав, як дзвонар грає, і мотав на вус. Так і навчився.
На перший погляд здається, що відбивати ритм дзвонами легко і просто. Але дзвонар підкреслює: в цій справі треба мати музичний слух і незвичайну силу в руках. Спробуй-но протягом 15-20 хвилин ритмічно вибивати металевим "мовою" дзвони, який важить чимало кілограмів, мелодію!
– Це зараз є всякі хитрі електричні дзвони, і від дзвонаря тільки потрібно задавати ритм на спеціальному пристрої, як на піаніно, - каже Іван Юхимович. - На одному з фестивалів у Гошеві на Прикарпатті теж пробував зіграти на таких дзвонах, і у мене вийшло. Але мені така гра не до смаку.
Били в рейки
За 70 років Іван Сорока зіграв на добрій сотні дзвонів. Каже, давно вже збився з рахунку. Але заповітна його мрія - вдарити в "дзвони", які колись прикрашали дзвіницю в його рідному селі. Давним-давно в Липно на дзвіниці було два дуже мелодійних дзвони кінця XIX століття. Але в роки Другої світової війни їх демонтували і кудись повезли. Деякі старожили стверджували, що дзвони закопали в околицях храму. Іван Сорока поклявся відшукати раритети, змайстрував довгу гостру палицю і перевірив кожен клаптик землі біля церкви, але марно.
Деякий час дзвіниця селища пустувала. А потім місцеві жителі десь роздобули дві частини звичайних залізничних рейок - довгий і коротший. І довгий час використовували їх замість дзвонів.
– Короткий рейок видавав тонкий, мелодійний звук, а довгий - грубий, - розповів Іван Сорока. - Довгий час ми грали на них. Ну, як грали, швидше, били, і то тільки по святах, та так швидко, щоб влада не встигла заборонити. А вже в роки незалежної України в нашому селі з'явилися три нові дзвони.
На цих дзвонах Іван Юхимович навчив грати багатьох волинян, та й сам музикує досі. Запрошують дзвонаря зіграти дзвонову мелодію і в інші регіони України. І, не дивлячись на свій вік, він ніколи не відмовляється від поїздок.
– Все мені кажуть, що я виглядаю молодше за свої роки, - кокетує Іван Юхимович. - Та й сам відчуваю, що ще в силі. Це дзвін мене омолоджує і повертає здоров'я. Коли хворію, що трапляється дуже рідко, мене наче тягне на дзвіницю. Зіграю мелодію і відчуваю, як наповнювати здоров'ям і силою!
Цікаво!
З давніх часів люди вірили в цілющу силу дзвонів. Наприклад, починали бити в дзвони під час епідемій, намагаючись таким чином захиститися від хвороб. Підтвердили сприятливу дію дзвону на організм людини і вчені. Кажуть, живий дзвін, той, який вибивають по-старому на дзвіниці, заспокоює душу і покращує здоров'я. Вчені сходяться на думці, що від частоти вібрацій наших клітин залежить і молодість організму: чим частіше, тим ми здоровіше і молодше. Дзвін впливає на навколишнє середовище (воду, повітря) і робить її несприятливою для хвороботворних бактерій і вірусів. А ось для людини корисний, справляє позитивний вплив мало не на кожен орган: звукові вібрації через нервову систему проводять своєрідний внутрішній масаж організму. Благотворно діє і на психіку: йдуть безсоння, неспокій, нервозність. Фахівці помічали, що також підвищується імунітет.
