День хрещення Київської Русі–України – це нагода згадати, що українці прийняли цінності християнської цивілізації понад тисячу років тому. А ще – дати відповідь на запитання, чи є місце для християнських вчинків в умовах війни.
«І в тилу, і на передовій християнство дає віру в те, що навколо – однодумці, які не зрадять», – вважає капелан отець Сергій Лівончук.
Його вибір стати священиком визрівав іще з дитинства завдяки тим цінностям, які заклали батьки:
«Я почав прислуговувати в церкві ще 10-річним школярем. Моє життя вже тоді дещо відрізнялося від життя ровесників. Часом зранку доводилося вставати раніше, щоб виконувати взяті на себе обов’язки. Я вчився бути відповідальним і послідовним», – говорить капелан.
Після навчання у Рівненській духовній семінарії та Острозькій академії він став парафіяльним священиком на рідній Волині.
«Перший і другий Майдани – це були спроби визволення від того, що нас руйнувало зсередини. Але ворог використав це, щоб напасти ззовні і залити кров’ю нашу землю. У 2014 році звістка про загибель військовослужбовців-волинян під Волновахою ясно дала зрозуміти, що у нас триває справжня війна», – згадує Сергій Лівончук.
Церква намагалася різними способами підтримувати захисників, стати їхнім надійним тилом. А в 2016 році священиків Української Православної Церкви Київського Патріархату (зараз ПЦУ) почали направляти на ротації на схід для духовної підтримки воїнів.
«Ми працювали на Луганщині в районі Старобільська, Щастя, Новоайдару, там, де тримали оборону волинські підрозділи. Прив’язки до конкретних військ не було. Сьогодні Національна гвардія, завтра – ЗСУ, післязавтра – прикордонники. У цей час я визначився, що хочу обрати служіння у військових формуваннях», – каже отець Сергій.
За його словами, саме відчуття безкорисливого перебування священика в підрозділі давало військовим надію і відчуття підтримки:
«Наша підтримка – це не завжди саме спільна молитва. Часто це було спілкування на різні теми, я завжди був до цього готовий. А іноді треба було допомогти розвантажити машину чи приготувати обід у польових умовах. Не беручи зброю до рук, ми все-таки намагалися жити одним життям із солдатами».
Коли у 2017 році вийшла постанова уряду прийняти священиків на цивільні посади у військових підрозділах, він приєднався до НГУ. Сьогодні має звання молодшого лейтенанта і посаду військового капелана частини.
На його думку, країна-агресор намагається використати атрибути християнства для камуфляжу своїх злочинів. За зовнішнім православ’ям криються дії вбивць і фарисеїв, несумісні з християнським шляхом.
«Насправді в мирний і воєнний час бути християнином означає те саме – втілювати цінності збереження людського життя і спасіння людської душі. І боротьба за життя може бути різною, в тому числі зі зброєю в руках у випадку України, – каже капелан Сергій Лівончук. – Християнський спосіб мислення, який ми маємо з часів Хрещення Київської Русі, має в своїй основі любов. Тому він дає впевненість, що люди поруч допоможуть нам, і разом ми дамо відсіч ворогу».
