А все тому, що офіційну трудову діяльність 70-літній рожищанський декан протоієрей Василь Шняк розпочав із… майстра-годинникаря.
Він вправно повертав до життя складні механізми під циферблатом і мріяв вносити у плин часу тільки добрі справи. Згодом довелося ремонтувати і доводити до ладу автомобільні деталі у Львові та моторну частину риболовецьких траулерів у Мурманську, де виходив у море. Але мрія про вдосконалення духовного світу вірян жила у нього із самого дитинства.
Народився отець Василь 10 лютого 1956 р. у Жовківському районі в селі Мацошин, неподалік Львова. Побожна сім’я щосвята, щонеділі ревно відвідувала Богослужіння і сина брали з собою. Так формувався світогляд майбутнього пастиря. А коли прослужив дев’ять літ дяком у храмі сусіднього села (де знайшов свою половинку), то вступив до Львівської духовної семінарії УАПЦ, але навчання завершував у Волинській – УПЦ КП.
Будучи висвяченим у пресвітери Патріархом Київським і всієї України УАПЦ Димитрієм, спробував пастирського служіння на Волині у різних благочиннях. Свою першу парафію отець Василь отримав 1995 року в Рожищі з благословіння тодішнього керуючого нашою єпархією владики Якова. Службу здійснювали просто неба, на майдані Богдана Хмельницького, бо поділити приміщення місцевого храму із московитами не було можливості. Згодом перемістилися в просту хату і там здійснювали Літургії з трьома десятками патріотичних вірян.
Чудодійне прискорення часу відбулося на очах владики Якова. Він 27 червня 1995 року освятив перший камінь під спорудження нового храму в Рожищі, приїхав освятити і вже зведений Божий дім… через п’ять місяців! Наскільки були насичені трудовими подвигами ті дні, знають усі мешканці містечка і парафіяни. Отець Василь був майстром на всі руки. Він не тільки ремонтував, а й створював новий час духовності древнього Рожища. В його руках добре почувалися всі будівельні інструменти, якими він заготовляв у лісі деревину, мурував стіни храму, штукатурив. А на початку долучався і до проєкту Божого дому, який нині є окрасою містечка. Саме так – Різдва Пресвятої Богородиці – назвати церкву запропонував отець Василь.
– Бо я особисто зазнав наочної помочі і ласки від Божої Матері. У церкві Покладення пояса Пресвятої Богородиці в рідному селі народилося і зростало моє покликання священника.
П’ятимісячний термін будівництва завдячує справжнім ентузіастам, однодумцям і патріотам Української Церкви, яких налічувалося більше сотні. Старостою був Ананій Добровольський, регентом – Олександра Малиновська, скарбником – Раїса Ткачук, працював професійний архітектор Олексій Добко. Всі інші будівничі залишаються в почесному списку достойних вірян, що творили за життя скарби небесні.
Отець Василь уміло організував діяльність храму, здобував повагу серед земляків. Благодійники – підприємці та прибуткові організації – допомагали фінансуванням і матеріалами. Прихожани обробляли гектари цукрових буряків у селі Уляники і за виручені кошти оплатили працю художників-оформлювачів.
Це вже стало надбанням історії та встановлення у свідомості громади розуміння цінності Української Церкви. Нині в Рожищі діє три храми ПЦУ, які витіснили на задвірки містечка представників московської церкви.
А протоієрей Василь не міг спокійно дивитися на духовну цілину по ближніх селах. В Уляниках переконали вірян продовжити зведення храму вже як українського. Подорожували зі священниками туди, де не було взагалі ніколи церков, говорили з людьми, переконували в потребі будівництва. Власний приклад був найголовнішим аргументом. Рік за роком число українських Божих домів зростало, і виникла потреба створити Рожищанське благочиння УПЦ КП. Спочатку було три храми, а нині – 32! Тож тепер цей деканат ПЦУ розділено на два округи, у віданні отця Василя перебуває тринадцять громад, при яких активно діють недільні школи.
…Колись у місцевих соцмережах з’явилась фейкова інформація про нібито побиття Василя Шняка невідомими. Хто це видумав, що хтось міг підняти руку на поважного пастиря? Звісно, противники його духовної і громадянської позиції. Вельми вже дошкуляють прихильникам москви його дивовижні, благословенні Господом дії щодо національного прозріння пастви. Як кажуть, видали бажане за дійсне.
Храмові в його рідному Мацошині на Львівщині вже два століття і він вірно стоїть на варті духовності. За останніх двісті років у священники висвятився лише один вихідець із цього села, і нам усім приємно, що Господь вказав йому дорогу на Волинь. Отож бажаємо отцеві Василю ще не один поважний ювілей на благодатній ниві служіння Всевишньому!
Світлини: 27 червня 1995 року. Освячення каменя під будівництво Божого дому митрополитом Луцьким і Волинським Яковом (дві світлини)
Перша Вербна неділя на фоні новозбудованої церкви
Владика Михаїл з архіпастирським візитом у храмі Різдва Пресвятої Богородиці
Різдво-Богородичний храм м. Рожище
Декан Рожищанського благочиння протоієрей Василь Шняк
