Владика Михаїл: Закон не про гоніння на віруючих, а про припинення впливу РПЦ

Митрополит Луцький і Волинський Михаїл дав розлоге інтерв’ю журналістці телеканалу «Конкурент TV» Олександрі Куртєєвій. Наводимо уривки з нього.

– Владико, вітаю Вас! І хочу сьогодні з Вами поговорити про прийнятий Закон [«Про захист конституційного ладу у сфері діяльності релігійних організацій»], який чекали дуже багато українців: про заборону релігійних організацій, пов'язаних з церквою агресора, – з російською православною церквою. Що Ви про це знаєте? Розкажіть нам декількома словами, що цей закон передбачає.

– Загалом я знаю те, що знають усі, що говорять по телебаченню. Треба бачити його в останній редакції, підписаний Президентом. Цей закон приймався у двох читаннях, і тому редакція першого читання була доповнена великою кількістю добавок у другому. Відповідно, які остаточні рішення прийнято? Прийнятий закон – про заборону діяльності російської православної церкви й афілійованих з нею інших релігійних організацій на території України. Тепер, щоб визначити, хто ж афілійований з РПЦ, держава створить комісії відповідні.

– Тобто ми говоримо зараз «УПЦ МП» так, як прийнято говорити в народі. Всі зрозуміли, що діяльність УПЦ буде припинена, та насправді закон не передбачає цього?

– Закон передбачає заборону РПЦ. А вони кажуть: «Ми – УПЦ». Тепер треба довести, що вони причетні до Московського патріархату. Відповідно, вони повинні або відректися РПЦ, переформатовуватися тут, із життям в Україні, або підпадають судовим тяжбам. Тобто будуть створені комісії щодо кожної зареєстрованої релігійної громади, бо тільки окремо взята громада є юридичною особою. Забороняється ж юридична особа, так? А фізична особа не забороняється – в який ти храм ходиш. Немає гоніння на віруючу людину, є припинення діяльності юридичної структури, яка афілійована з російською православною церквою. Комісії будуть визначати статус монастирів, релігійних громад, об'єднань, братств, духовних шкіл і все інше, яке діє на території України, будуть доводити: «ви афілійовані з РПЦ, ви забороняється у діяльності як юридична особа». А людина може ходити.

То в цьому законі що найголовніше? Політична воля держави, безпека. Тобто сьогодні держава визначає свою безпеку не тільки політичну, економічну, військову, а й релігійну. Раніше говорили: «церква не впливає… ми поза політикою». А тут визначають: ні, ми як церковники маємо свою позицію. Якщо Православна Церква України сьогодні асоціюється із державотворчою діяльністю, тобто ми молимось, допомагаємо державі будувати суспільство в гармонії, то російська православна церква чи її організації, які присутні тут, навпаки – борються з Україною, щоб вона не була як держава. Не шанують наших воїнів, відмовлялися їх відспівувати...

– Більше того, закликали до насилля.

– Закликали, і чекали приходу російської держави, яка віроломно напала на нашу територію. Так ось, українська держава прийняла дуже м'який закон. Дуже м'який закон. Я думаю, що якби на території російської держави це було, не було б оцих термінів: «вам дається місяць на одне оформлення», «вам дається ще два, якщо не встигли», «через дев’ять місяців ми визначимо ваш статус – ви афілійовані з російською церквою, чи ні», «як хочете, можете йти на об'єднання з ПЦУ, а не хочете – можете існувати окремо»... Такий широкий вибір, я думаю, – вершина демократії щодо церковного життя. І найголовніше – немає гоніння на віруючу людину. Ніхто не буде зупиняти, в який храм люди ходять, бо та церква якось там не так називається. Можеш ходити в любу церкву, і віросповідання не піддається гонінню. Боротьба йде з організацією, яка відстоює інтереси російської держави, що напала на нас.

Звичайно, вони будуть посилатися на те, що вони, мовляв, «УПЦ на території України». Будуть казати: «Ми – не те, ми – не то». Тому я пропоную глянути все-таки до законодавчої бази, на основі чого вони існують. Це статут, за яким вони зараз по факту живуть. Тому що є старий статут УПЦ, а є в новій редакції, 2022 року (але його й досі не опубліковано, отже він не діє. – Прим. ред.). В старій редакції сказано: «Українська Православна Церква з'єднана з помісними Православними Церквами через Руську Православну Церкву». Сказано, що УПЦ є самокерованою частиною РПЦ. Ось так у статуті.

– Тобто там чітко вказано, що вони є частиною…

– Це той статут, за яким вони сьогодні живуть… У загальних положеннях цього статуту сказано: Українська Православна Церква є самостійною і незалежною в своєму управлінні та устрої відповідно до Грамоти Патріарха Московського і всієї Руси Алексія IІ від 27 жовтня 1990 року… Я буду читати мовою оригіналу: «благословляем … быть отныне Православной Украинской Церкви независимой и самостоятельной в своём управлении… Украинская Православная Церковь, соединенная через нашу Русскую Православную Церковь» і так далі. Все ж таки згадка є, але вони кажуть, що «незалежні» згідно з цією грамотою. Ми ж читаємо грамоту! В грамоті написано: «через Русскую Православную Церковь».

Тепер глянемо інший документ – статут РПЦ. «Глава 10. Украинская Православная Церковь». Якщо ви до РПЦ не маєте ніякого відношення, чому в їхньому статуті взагалісказано про Українську Православну Церкву? Так ось, УПЦ «является самоуправляемой с правами широкой автономии. Предстоятель Украинской Православной Церкви избирается єпископатом Украинской Православной Церкви и благословляется Святейшим Патриархом Московским и всея Руси». Далі: «Архиереи Украинской Православной Церкви являются членами Поместних и Архиерейских соборов и участвуют в их работе», і так далі. «Решение Поместного, Архиерейского Соборов – тобто РПЦ – является обязательным для Украинской Православной Церкви». Оце статут російської церкви.

Далі, чому митрополит Онуфрій є членом синоду РПЦ? Чому серед єпископату РПЦ – імена всіх єпископів Української Православної Церкви? Якщо ви не входите туди, чого ви там надруковані? Якщо ж надрукували без вашого дозволу, чому ви не опротестували? Я звертаюсь безпосередньо до архієреїв Московського патріархату, які на Волині. Де ваші заяви, де ваші публічні висловлювання, що ми, мовляв, відрікаємося, ми не хочемо бути, ми не є частиною РПЦ. І, крім усних заяв, письмово заперечуємо. Зробіть цю публічну заяву – і стане зразу все на своє місце.

Ми ж посилаємось на закон, у якому сказано: треба, щоби експертна комісія визначила їхню причетність до Російської православної церкви. […]

– Владико, скажіть, а як сьогодні відбувається процес переходу з УПЦ в ПЦУ?

– Він трішки затих порівняно з попереднім півріччям, до прикладу. Хтось вже вийшов з підпорядкування МП в 2014-му році. Комусь було достатньо, що ПЦУ отримала Томос про автокефалію. І була велика хвиля тих, для яких ще треба було додаткової аргументації, – 22-й рік, коли російська держава напала на нас. Людям довелося пояснювати, а що їх об'єднує з країною-агресором, що їх об'єднує із патріархом московським, який благословляє війну, якого вони поминають за богослужінням, до цього часу за нього моляться, – і вони вийшли з підпорядкування. А є частина, яким і це не аргумент. І пока біда не постукає в їхнє вікно, тобто не привезуть загиблого в їхнє село, або це буде син, чоловік, брат з його сім'ї, тоді село не просинається. Тому, що ми не на території активних бойових дій: ми не Бахмут, і ми не Іловайськ, ми не там… Когось вже виховали в дусі фанатизму: навіть в його хату приходить смерть, розказують, що російський воїн вбив твого сина, відрізав йому голову, – а він бере це тіло покійного і несе в храм Московського патріархату. Я думаю, буде чергова хвиля переходів, зважаючи на цей закон. [...]

– Ну, владико, я дякую, що Ви пояснили нам про нього. Бо в розумінні простих прихожан це виглядало так, ніби ось закон, Президент його підписує – і наступного дня ці парафії просто не існують.

– Ні, ні, вони будуть існувати, люди будуть ходити до церкви. Все буде спокійно відбуватися, держава вчинила дуже демократично…

– Владико, Ви сьогодні маєте можливість звернутися як до очільників цих приходів, так і до прихожан, сказати їм те, що думаєте з цього приводу.

– Я звертаюся в першу чергу до священнослужителів Московського патріархату. Ми по житті один одному багато що наговорили. Вже сьогодні настає момент, коли один одному повинні вибачити і об'єднатися в одну українську Православну Церкву. Я закликаю всіх вас до єднання, закликаю всіх вас до порозуміння. Я сподіваюся, що вам не треба буде дев'ять місяців [як прописано в новому законі] для того, щоб визначити свій статус тут, на нашій землі. Я бажаю, щоби розум ваш і голос вашої совісті дали вам можливість швидше збагнути: ми прагнемо єдності заради миру в Україні, заради перемоги України і заради людей, які нам сьогодні довіряють, довіряють голосу Церкви. Не упустімо цього моменту! Я радий буду бачити всіх за адресою: Луцьк, Градний узвіз, 2. Готовий до діалогу, до спілкування і до обговорення всіх питань, які вас цікавлять. Це стосується мирян і священнослужителів.

– Владико, дякую Вам за ці слова і за те, що пролили світло на всі ці питання. Будемо сподіватися на якнайкраще.

– Дай, Боже, нам єдності, і дуже швидкої! Дякую Вам!