Волинська Епархія Православної Церкви України Офіційний сайт
Головна СтаттіМіжконфесійні контактиПерехід парафій УПЦ до ПЦУ на Волині. Хто цьому заважає та чому процес такий повільний
Статті

Перехід парафій УПЦ до ПЦУ на Волині. Хто цьому заважає та чому процес такий повільний

Юлія ГАЛЕЦЬКА, Юрій ГОРБАЧ

Після повномасштабного вторгнення Росії цього року Православна церква України вперше стала найбільшою за кількістю парафій на Волині. Це сталося завдяки активізації релігійних громад і виходу їх з-під підпорядкування Української православної церкви так званого московського патріархату. Проте, станом на вересень 2022 року на Волині досі діє 547 парафій УПЦ МП, а темп переходу парафій впав практично до нуля. Схоже, на Волині так і залишиться працювати церква, пов’язана з церквою окупантів.

Центр журналістських розслідувань «Сила правди» з’ясував як відбувається перехід церковних парафій із Української православної церкви до Православної церкви України та чому процес знову загальмував.

Станом на початок 2014 року, тобто до початку війни з Росією, на Волині було 667 парафій Української православної церкви московського патріархату і лише 362 – Київського патріархату. У 2018-2019 роках відбулися події, які кардинально вплинули на релігійне життя українців.

Восени 2018 року синод Вселенського Константинопольського патріархату підтвердив своє рішення про надання автокефалії українській церкві і позбавив Московський патріархат (РПЦ) повноважень висвячувати київських митрополитів. А 6-го січня 2019-го у Стамбулі предстоятелеві новоствореної Православної церкви України, обраному на об’єднавчому соборі у Києві 15 грудня 2018-го, митрополитові Епіфанію вручили Томос. Одразу після цього по всій країні розпочався процес переходу парафій із УПЦ МП до ПЦУ.

За даними Управління культури з питань релігій та національностей Волинської обласної військової адміністрації, впродовж 2019 року на Волині з УПЦ до ПЦУ перейшло 97 парафій. У 2020 році процес сповільнився – лише 6 громад змінили підпорядкування, ще менше у 2021 році – 4 парафії.

Лідером з переходу парафій є колишній Горохівський район – 38, в половину менше перейшло релігійних громад у Луцькому – 16 , у колишньому Іваничівському – 13, у Рожищенському – 12, а у Володимир-Волинському районі – 11. У Локачинському, Турійському, Маневицькому перейшло до ПЦУ по 8 парафій. У колишньому Ківерцівському районі до Православної церкви України перейшло 5 парафій московського патріархату, а у Камінь-Каширському та Ковельському – по 4. У Шацькому та Старовижівському районах перейшло по одній парафії, а от взагалі не переходили, або ще не завершили офіційно свого переходу парафії колишнього Ратнівського, Любешівського та Любомльського районів.

З часу повномасштабного вторгнення Росії лише близько 40 громад московського патріархату вирішили перейти до Православної церкви України, 22 з яких вже завершили перехід де-юре. Ще понад пів тисячі залишається в підпорядкуванні митрополита Онуфрія.

Чому ж процес переходу такий повільний та чому навіть війна не мобілізує волинян відійти від ставлеників Російської православної церкви?

Що не так з УПЦ?

Українська православна церква московського патріархату у своєму статуті принаймні до травня цього року мала норми про залежність від Російської православної церкви. Свого часу у статуті РПЦ теж з’явилася окрема глава, яка присвячена УПЦ. Там, як і в статуті УПЦ, який діяв щонайменше до травня цього року, йдеться про те, що у своїй діяльності УПЦ повинна керуватися визначеннями РПЦ 1990 року «Про Українську православну церкву», предстоятель УПЦ благословляється Москвою, а в усіх храмах ім’я предстоятеля УПЦ має згадуватися лише після імені московського патріарха.

27 травня 2022 року Українська православна церква на Соборі виголосила «повну самостійність та незалежність», засудила війну, заявила про незгоду з позицією Патріарха Московського і всієї Русі Кіріла щодо війни в Україні, але в той же час наголошує, що Православна церква України є неавтокефальною та звинувачає у силовому захопленні храмів, фактично підіграючи російській версії розвитку подій в Україні.

Лише у липні видання «РІСУ» оприлюднило оновлену версію статуту УПЦ, яку та надала для реєстрації. Як пише LB.UA, зі Статуту прибрані усі положення, які встановлювали зв’язок Української Православної Церкви з Російською православною церквою. Лише у першому пункті загальних положень вказано, що УПЦ є незалежною та самокерованою згідно грамоти патріарха Алексія ІІ 1990 року. Це єдина згадка про Московського патріарха, яка лишилася в Статуті УПЦ. Також, тоді ж у травні Собор прийняв кілька постанов, за якими в подальшому УПЦ має відновити самостійне мироваріння та може створювати закордонні парафії. Тобто, сама собі приписала атрибути повної церковної незалежності, автокефалії. При цьому ані в новій редакції Статуту, ані в постанові Собору слово «автокефалія» не вживається… Ймовірно, щоб не провокувати ще більш прямого конфлікту з РПЦ.

7-го червня цього року у Москві стосовно прийнятих напередодні рішень УПЦ зібрався Синод Російської православної церкви. Він засудив Собор УПЦ в Києві та забрав у неї кримські єпархії.

«Вирішили нагадати, що рішення про зміну статусу Української Православної Церкви може бути прийняте лише в рамках канонічної процедури, що включає постанову Помісного Собору Російської Православної Церкви. Наголосити, що самочинні дії щодо зміни статусу Української Православної Церкви можуть призвести до появи нового розколу в ній», – йдеться в рішенні Синоду РПЦ. Фактично він виставив ультиматум, що будь-які рішення УПЦ мають затверджуватись у Москві.

Після цих подій статус УПЦ залишається не до кінця зрозумілий. Її незалежність не визнає жодна церква світу, в тому числі й РПЦ, а рух до отримання автокефалії означає розкол.

Священник з Волині Віктор Мартиненко, який перейшов з УПЦ МП до ПЦУ одразу після одержання Томосу, пояснює, що одне підтвердження наявних зв’язків УПЦ з Росією в її оновленому статуті таки залишилося.

«В їхніх документах і зараз є посилання на грамоту патріарха Алексія 90-го року, яка декларує, що Українська православна церква є частиною Російської православної церкви з правами широкої автономії, тобто у них немає повної автономії, є лишень права. Тому, розмови про незалежність від Москви – це маніпуляція, самозаспокоєння для деяких людей, але цього немає. Після Собору пройшло вже 4 місяці і чи чули ви від митрополита Онуфрія чи їхнього священного Синоду хоч слово з засудженням архієреїв-колаборантів? Або чи чули засудження з їх сторони Російської церкви, яка анексувала і забрала 4 єпархії в Криму, забрала єпархії в Донецькій, Луганській, Херсонській областях – ми почули хоч одне слово засудження? Але, коли якась громада переходить до ПЦУ, то вони кричать на весь світ, що у них забрали храм. Я бачу, що ніякого розриву з Російською церквою не відбулося», – розповів священник з Волині Віктор Мартиненко.

У ніч з 23 на 24 лютого, коли й сталося вторгнення військ РФ в Україну, президент Росії Владімір Путін у своїй годинній промові згадав про нібито утиски УПЦ в Україні. З цього можна зробити висновок, що такі наративи могли стати одним з виправдань війни Росії проти України.

«У Києві продовжують готувати розправу над Українською православною церквою московського патріархату. І це не емоційна оцінка, про це свідчать конкретні рішення та документи», – заявив за декілька годин до вторгнення в Україну Путін.

6 березня московський патріарх Кіріл підтримав війну Росії і благословив війська окупантів вручивши командувачу Росгвардії Августівську ікону Матері Божої.

«В час війни, коли в країні існує церква держави-агресорки, чи будь-яка інша організація, спільнота, яка має зв’язки з країною-агресоркою – це небезпечно. Навіть говорити немає про що, це має бути виключено», – наголошує священник ПЦУ Віктор Мартиненко.

Як відбувається перехід парафій УПЦ до ПЦУ на Волині

На Волині процес переходу парафій до Православної церкви України забирає від одного до двох місяців, якщо громада зібрала усі документи. Станом на вересень 2022 року в області існувало 1113 православних парафій і вони майже порівну розділилися між УПЦ (МП) та ПЦУ. Вперше перевагу у кількості громад отримала ПЦУ.

З 2014-го до 2022-го року кількість парафій Української православної церкви (МП) зменшилась з 667 до 547. Канцлер Волинської єпархії Православної церкви України, протоієрей Микола Цап зазначає, що з початку вторгнення 40 парафій УПЦ перейшли в лоно української церкви. Процедура ця відбувається у два етапи і єпархія максимально спрощує цей процес.

«Якщо громада хоче перейти з УПЦ до ПЦУ, то головне – воля громади. Коли є ⅔ бажаючих з кількості прихожан, збираються відповідні підписи, проводяться збори, під час яких формується протокол і ці документи приносяться у Волинську єпархію Православної церкви України. Далі представники громади пишуть прохання на ім’я Владики Михаїла прийняти їх в склад ПЦУ. Видається відповідне розпорядження, що громаду прийняли. З цього часу громада може проводити богослужіння у складі Православної церкви України.

Під час другого етапу вирішуються юридичні питання, збираються документи і подаються у обласну державну адміністрацію. У нас є усі відповідні зразки, аби людям максимально спростити цю процедуру, тут головне – бажання», – зазначає Микола Цап.

Головний спеціаліст відділу з питань релігій та національностей управління культури Волинської обласної державної адміністрації Василь Гайдук каже, що для перереєстрації потрібна заява від релігійної організації, протокол зборів з підписами осіб, які підтримують рішення переходу, статут релігійної громади у новій редакції та старі установчі документи: статут та свідоцтво про державну реєстрацію, якщо таке видавалося. Усе майно є власністю громади, але якщо храм є пам’яткою архітектури місцевого або державного значення, то обласна адміністрація в особі держави надає її у користування громаді.

«Цей процес відбувається протягом місяця або 90 днів. Ще жодній громаді ми не відмовили у перереєстрації. Якщо до нас звертаються з проханням переглянути документи на предмет дотримання законодавства, то ми допомагаємо», – розповів «Силі правди» Василь Гайдук.

Додає, що Міністерство юстиції в перереєстрації громади участі не бере, але вони можуть перевірити, чи правильно внесені відомості керівника, – не більше.

Чому перехід ускладнюється?

Серед 129 волинських громад, які вже завершили перехід до ПЦУ з часу отримання Томосу у січні 2019 року, лише 10-15% перейшли разом зі священниками.

Настоятель Кирило-Мефодіївського храму Нововолинська протоієрей Олександр Горевич, який вирішив перейти до Православної церкви України разом з громадою, розповів, що таке рішення виникло на початку війни, а громада його повністю підтримала.

«Наш процес переходу ще не завершився, бо реєстри на початку війни були закриті, а зараз будемо відновлювати процес. Нічого складного у переході громади немає і ми з прихожанами вирішили це зробити ще на початку війни. Служимо ми вже у лоні ПЦУ, бо отримали згоду на це від митрополита Епіфанія майже одразу. Стосовно УПЦ, то тиску ніякого на мене не було і бути не може, адже я вільна людина і роблю саме так, як вважаю за потрібне», – каже священник Олександр.

Народний депутат Ігор Гузь ініціював створення проєкту «Єднаймося», який допомагає парафіям переходити до лона Православної церкви України на Волині. Депутат Волиньради, помічник Гузя Андрій Бокоч розповів «Силі правди», що юридичні формальності не рідко затягуються, через намагання УПЦ перешкодити добровільному переходу громади.

«Юридичну сторону переходу треба вести дуже прискіпливо, адже московська церква дуже добре юридично підкована і завжди знаходить варіанти оскарження в суді цих переходів і всіляко перешкоджає процесу. В першу чергу складність в тому, що московити не хочуть переходити і відповідно вони знаходять шляхи, якнайдовше втриматися на своїх місцях», – зазначає Бокоч.

Бачимо це на прикладі церкви у селі Бортнів, де громада разом зі священником вирішила переходити до ПЦУ, але згодом священник передумав, залишився в УПЦ, і почалася тяганина з документами.

«На зборах вони домовились про перехід, але священник за кілька днів передумав і процедура переходу тривала 4 місяці у стінах Волинської обласної державної адміністрації. Був момент, коли адміністрація надіслала лист, що не заперечує переходу, а от районна адміністрація відправила їм листа з некоректними даними і процес знову стояв ще кілька тижнів. Варто розуміти, що і храм стояв увесь цей час зачиненим. Але, звісно, основна проблема в тому, що УПЦ всілякими юридичними моментами намагається перешкоджати процесу переходу парафій», – додає Андрій Бокоч.

Канцлер ПЦУ Микола Цап наголошує, що для прихожан храму священник має величезний авторитет і якщо у людей є принаймні найменше бажання стати частиною української церкви, вони часто опираються саме на думку настоятеля храму.

«Було багато випадків, коли прихожани просили про перехід свого священника, а він був проти і далі ніхто не просував цей процес. Священник часто є авторитетом і громада буквально йде за ним. Якщо прихожани переходять самостійно, то церква залишається їм, адже це майно громади і ми відправляємо їм іншого настоятеля храму, такий закон», – наголошує Микола Цап.

У Волинській єпархії Української православної церкви (МП) «Силі правди» зазначили, що у разі, якщо громада вирішила перейти до ПЦУ, а священник залишився у лоні УПЦ, його можуть відправити у іншу громаду, або ж за бажання прихожан він залишається служити у іншому приміщенні.

«Може хтось з парафіян хоче, щоб батюшка лишився і вони готові його утримувати, йому допомагати, то він залишається, служить в якійсь кімнаті, наприклад. Якщо 60% переходить, то 40% же залишається і хоче, щоб був священник, який хрестив, служив. Багато є тих, хто залишився і багато є тих, хто взяв іншу парафію», – зазначив протоієрей УПЦ Віктор Аніпко.

Попри це, перехід парафій УПЦ до ПЦУ на Волині не рідко супроводжується скандалом та видовищами. Цього року на Волині було одразу декілька випадків. У селі Баїв громада спільно прийняла рішення про перехід до Православної церкви України, але священник не просто був проти переходу, а ще й не пускав зі скандалом прихожан до храму.

У Рожищі на подвір’ї Свято-Михайлівської церкви, яка перейшла до ПЦУ, прихильники МП поставили намет і продовжували молитися на території церкви. Прихильники МП проклинали прихильників ПЦУ і обурювалися через встановлений біля входу в храм прапор України.

Є випадки, коли після переходу до ПЦУ, парафія повертається назад до УПЦ. Таке сталося у Луцьку. Свято-Благовіщенський храм, разом з настоятелем Володимиром Літвенчуком, вирішив перейти до Православної церкви України, публічно про це оголосивши. Одразу ж Волинська єпархія УПЦ заборонила йому служіння через «ухилення в розкол». Це був перший храм УПЦ у Луцьку, який вирішив перейти до української церкви. Тоді ж настоятель храму Володимир Літвенчук сказав, що виходить з УПЦ через те, що на Синоді, який відбувся 27 травня, священники не засудили ані Путіна, ані патріарха Кіріла.

«Ні Путіна, ні Кіріла вони не згадують і не засуджують, а це означає, що ніякого напрямку про відокремлення від Російської церкви і йти мови не буде, хоча вирішили в близькому часі скликати зібрання, а не Помісний Собор, і цим наші митрополити втрачають можливість зі свого боку запобігти припинити релігійну ворожнечу всередині нашої країни. Зрозуміло стало лише одне, що потрібно нам зараз нові єпископи, монастирі і т.д. Шкода!!!», – писав у травні на своїй сторінці Володимир Літвенчук.

Але щось чи хтось таки похитнув його рішучу позицію і згодом він видалив свій допис та повернувся в Українську православну церкву, «принісши покаяння», храм також залишився у користуванні УПЦ, адже бажаючих перейти до ПЦУ – була меншість.

«Звернувся до предстоятеля УПЦ Онуфрія і він взяв мене під опіку. Це тимчасово, доки все не стане так, як належить», – сказав Літвенчук і додав, що, ймовірно, «поспішив із рішенням».

Не менш яскравий випадок був, коли священник із Нововолинська Віктор Мартиненко вирішив перейти до ПЦУ. Він став відомим під час Революції Гідності, адже, коли митрополит Павло Лебідь (в народі Паша Мерседес, - ред.) прирівнював у своїх проповідях президента-втікача Віктора Януковича до Ісуса Христа, Віктор Мартиненко публічно порекомендував митрополиту «поцілувати Януковича у сраку». За це одіозний Павло Лебідь прокляв Мартиненка «во ім'я Отця і Сина, і Святого Духа». Згодом Віктор Мартиненко склав свої повноваження в УПЦ (МП).

«Мені було легко перейти, бо робити по совісті і по правді – ніколи не важко. Були певні історії, певні скандали, але я зробив те, що мав. Важко йти проти совісті, важко брехати», – сказав Віктор Мартиненко «Силі правди».

Ще з 2019 року звичною практикою для Волинської єпархії УПЦ є забороняти служіння та причастя священникам, які вирішують перейти до ПЦУ. Їх звинувачують в розколі, грубому порушенні присяги священнослужителя та Священного Собору. Чимало указів від імені єпископа Волинського Нафанаїла можна знайти на сайті єпархії.

Один з таких указів був виданий на ім’я священника з села Сільце Петра Кравчука, який зі своєю громадою перейшов до ПЦУ одразу після одержання Томосу. Він каже, що перехід відбувся швидко та легко, адже він був ініціатором рішення, а громада його повністю підтримала.

«Ніяких труднощів під час переходу у мене не було. Я найперший у 1991 році перейшов на українську мову і чекав томосу, бо знав, що після отримання відразу перейду в ПЦУ. Це рішення зайняло приблизно 30 секунд. Ніяких скандалів, криків чи непорозумінь на зборах не було. Люди усі підтримали – ми й перейшли. З боку УПЦ на мене ніякого тиску не було. Був указ, де вони заборонили мені служіння за ухилення в розкол, але то їхня воля, вони всім таке видають, хто переходить. Прийде час і вони самі зрозуміють, що треба переходити в ПЦУ. Ми з багатьма священниками УПЦ вітаємося, розмовляємо, абсолютно немає гніву, але вони чомусь бояться переходити», – розповів священник Петро Кравчук.

Втім, керівник пресслужби Волинської єпархії УПЦ Віктор Аніпко, заперечує те, що священники, які переходять до ПЦУ, піддаються осуду чи засудженню.

«У більшості, коли священник УПЦ переходить до ПЦУ, то ми вже знаємо про це і готові до цього. Вони не приймають рішення за один день, тому ми знаємо про такі наміри задовго. Знаємо, що в них були такі думки. Засуджувати їх за це – то не наша справа, є Господь і кожен робить свій свідомий вибір», – переконує Віктор Аніпко.

«Сила правди» звернулася до двох священників УПЦ Валентина Марченка та Олександра Білінського, аби з’ясувати, чому досі питання переходу до ПЦУ не є актуальним для них, як і для більшості священників московського патріархату, але відповіді ми так і не отримали. А Волинська єпархія УПЦ відмовилась надати навіть актуальний перелік парафій на Волині.

Військовий капелан, настоятель парафії Собору пресвятої Богородиці села Забороль Віталій Антонюк переконаний, що головний рушій переходу – люди.

«Є багато людей, які досі мають у собі той комуністичний дух, ту радянську систему і не можуть відкрити свої очі, побачити правду. Дуже багато людей, які хрестились у московській церкві і кажуть, що хочуть там і похоронитися, але якби ми жили такими переконаннями, то у нас взагалі не було б України. Тому здебільшого церкви й не переходять через людей, які не хочуть змінювати своє бачення, свою думку, бо так їм комфортно. Силою точно не варто змушувати переходити, адже церква – це не те місце, де людей варто примушувати до чогось. Має бути на це воля», – зазначає протоієрей Віталій Антонюк.

Настоятель Свято-Дмитрівського храму села Журавники Валентин Годун перейшов зі своєю громадою ще у 2019 році і також зазначає, що тиску з боку московського патріархату не було.

«Ані труднощів, ані тиску не було. Процесс відбувся швидко і легко: громада вирішила – значить так має бути. Я з громадою разом», – підкреслив Валентин Годун.

Що відбувається зараз з переходом УПЦ на Волині?

Волинська обласна рада 18 вересня підтримала звернення до Верховної Ради України, Кабміну, РНБО та начальника Волинської обласної військової адміністрації про заборону УПЦ МП на території України. Волинь – одна з останніх областей, що прийняла це рішення.

6 квітня 2022 року соціологічна група «Рейтинг» опублікувала результати опитування щодо заборони УПЦ (МП) в Україні. 51% українців вважають, що діяльність Української православної церкви Московського патріархату необхідно заборонити. Втім, попри всі вищенаведені факти, священники не поспішають переходити до лона ПЦУ, а громади й далі слухають служби, де поміж благосних слів трапляються сумнівні вислови:

«Окрім цієї війни, в нашій країні існує війна духовна, яка розколює наше суспільство. Звичайні миряни в рясах іменують себе Христовими та обманом і силою відбирають християнські святині, агресивно себе поводять до віруючих та священнослужителів. Злі виноградарі нашого часу намагаються привласнити собі те, що їм не належить. Його несправедливо осудять, звинуватять, будуть ображати, виганяти з домівок. Він винен лише в тому, що звершує проповідь Істини», – розповідає у проповіді архімандрит Феофан (Кирилюк), настоятель Свято-Покровського храму УПЦ МП у Луцьку.

Водночас Головне управління розвідки України опублікувало інформацію про російських священників, які агітують вбивати українців та проводять у храмах інформаційно-психологічні операції. У списку є й двоє волинян: Олександр Муляр, який народився у Луцьку в 1976 році і є єпископом Саянським та Артем Кузьмін з села Війниця колишнього Локачинського району, зараз – єпископ Таганрозький. А в Україні продовжують затримувати священників московського патріархату за колабораціонізм – вони інформують російські спецслужби про пересування українських військових, місця їх дислокації та здають місцевих активістів в окупації.

«Вражає нас ставлення самих благовірних князів щодо злого наміру їхнього брата. Знаючи, що до них послані вбивці, маючи військо і владу, вони не приймають ніяких дій для того, щоб вберегти своє життя, але приймають смерть. Щоб не розпалювати міжусобну ворожнечу, вони розпускають своє військо. Таким чином зберігають життя багатьом воїнам, котрі були під їхнім керівництвом», – це фрагмент з проповіді священника Свято-Хрестовоздвиженського храму УПЦ, що у Луцьку, Сергія Панасюка від 5 серпня 2022 року.

На цей час повномасштабне вторгнення Росії триває вже 8 місяців, але Українська православна церква й досі не гребує подібними проповідями. Збройна агресія Росії дещо пришвидшила процес переходу московських парафій до ПЦУ, але протягом серпня-вересня він знову зупинився. Що стане наступним його каталізатором?

sylapravdy.com

1 червня 2023 р.
Інші статті за рубриками: Міжконфесійні контакти
Архів статей
Сайти нашої
епархії
Сайт нашої
Церкви
Наші
банери