Ми п’ятнадцяті. А хто перед нами?

Отже, сталося: Вселенський Патріарх Варфоломій вручив Митрополитові Київ­ському і всієї України Епіфанію Томос (грамоту) про надання автокефалії Православній Церкві України. Його офіцій­ний текст, переклад на українську й англійську мо­ви невдовзі розмістили на сайті Все­лен­ського Патріархату, а наша газета в попе­ред­ньому номері український текст передрукувала.

У Томосі зазначено, що ПЦУ отримала своє місце в диптиху після Православної Церкви Чеських земель і Словаччини. Цю зміну в диптиху теж відтворено на офіційному сайті Вселенського Патріархату. Але що ж таке диптих?

Диптихом називається перелік авто­кефаль­них та автономних Церков у від­повід­ному порядку. Цей порядок – суто церемоніальний, його промовляють саме так на деяких Богослужіннях; саме так розміщуються Пред­стоятелі Церков на зустрічах. До нашого спасіння, строго кажучи, диптих прямого відношення не має. Він лише означає, що та чи та Церква одержала свій автокефальний чи автономний статус у певній черговості, у певних історичних умовах.

Ось він, цей список:

1. Константинопольська
2. Александрійська
3. Антіохійська
4. Єрусалимська
5. Російська
6. Сербська
7. Румунська
8. Болгарська
9. Грузинська
10. Кіпрська
11. Елладська
12. Польська
13. Албанська
14. Чеських земель і Словаччини
15. України.

Це – автокефальні, повністю самостійні Церкви. Далі йде перелік Церков лише авто­ном­них: Синайська, Фінляндська, Естонська, Критська.

Першою в списку стоїть Константинополь­ська, бо саме вона є Церквою-Матір’ю для всіх інших: у Константинополі (або, як казали слов’яни, Царгороді), нинішньому Стамбулі, завжди був і є світовий центр Православної Церкви. Три наступні одержали незалежний статус ще за часів Вселенських Соборів і на них їхню автокефалію затверджено. (Тоді ж стала автокефальною Кіпрська Церква, проте документами Вселенських Соборів це не засвідчено, тож вона стоїть нижче). Надалі Константинопольські Патріархи надавали автокефальний чи автономний статус у різних історичних умовах, але Вселенські Собори вже не могли затвердити їх, бо не скликалися.

Одні з Помісних Церков (себто Церков певної країни, певного народу) кількісно дуже великі, як-от Румунська – 16 мільйонів вірних, Елладська, тобто Грецька, – 8 мільйонів. Інші ж нечисленні: скажімо, Чеських земель і Словаччини – 70 тисяч (як в одному західноукраїнському районному благочинні), Єрусалимська – 130 тисяч. Проте всі вони мають однаковий голос під час міжправославних зібрань, у міжправославних дискусіях.

Щоправда, це ми досі говорили про диптих Вселенського Патріархату. Існує ще подібний список, складений Московським Патріархатом. Він дещо відрізняється порядком розміщення Помісних Церков; лише в ньому значиться Американська Церква, автокефалію якій надав Московський Патріарх, не маючи на те права (тож вона залишилася невизнаною з боку переважної більшості Церков). Є в диптиху МП також Китайська і Японська автономні Церкви: цей статус надали їм, знов-таки, в Московському Патріархаті, але інші Помісні Церкви цього не визнали. Не числиться в переліку РПЦ Естонська автономія.

Проте ані в диптиху Вселенського Патрі­архату, ані Московського нема УПЦ (МП). Це тому, що все світове Православ’я розглядає УПЦ просто як єпархії Московського Патрі­архату на території України, а статус «широкого самоврядування», наданий їй, невідомий для православного церковного права. Адже Церкви бувають або автокефальні, або автономні.

Отож, ми перебуваємо нині в самому кінці диптиху. Чи це принижує нас? Аніскілечки! Це свідчить тільки про те, що ми одержали канонічну автокефалію в певний історичний час, визначений Творцем. Подібно як у Господніх очах немає ні першого, ні останнього до чаші з Причастям, а є лише люди, які бажають спасіння.

Чи завжди ми будемо в кінці диптиху? Все в руках Усевишнього. Можливо, перелік автокефальних Церков ще поповнюватиметься, тож буде хтось після нас і шістнадцятим (наприклад, білоруси), і сімнадцятим… Нам же тепер важливо, щоб у сім’ї Церков-сестер, як рівні серед рівних, краще трудитися над спасінням народу Божого в Україні.