Святителя Миколая, архієпископа Мир Лiкiйських, чудотворця (бл. 345)...
Кіборги та їхній хрест-спаситель
Військовий священик Микола Савчук про два місяці в АТО.
Отець Микола Савчук – церковник особливий. Храм, що його споруджує душпастир, зводиться в Луцьку на місці старовинної церкви. Ікони в Божій обителі впродовж багатьох літ мироточать. А тепер ось о. Микола перевірив силу молитви там, де лунають вибухи та автоматні черги.
Що побачив там, на Сході? Як правив службу Божу, де міни та окопи? Наскільки змінили його 60 днів в умовах війни?
Із часу останньої з отцем Миколою зустрічі минуло якихось півроку. Тоді ми спілкувалися про чудодійну ікону святого Луки Кримського, котра піднімає немічних і рятує стражденних. Говорили про минуле і майбутнє. Але навіть не припускали, які нові випробування наготував Господь.
– Зізнатися, пропозиція поїхати в АТО була величезною несподіванкою, – каже о. Микола. – Подзвонили з Києва з патріархії. Спитали: якби потрібно було, чи поїхав на війну? Відверто їм сказав: сам рватися – не рвуся, але буде потрібно – поїду, – пригадує оповідач події останніх днів серпня.
А вже за пару днів священику знову подзвонили: «Збирайтеся на Київ. Тиждень навчань і – на передову». Почуте злегка шокували. Навіть рідні (дружина, двоє діток) казали: «На тобі лиця нема». Хоча чого дивуватися: священик – теж людина, тривоги, страх йому властиві так само, як кожному з нас.
– Та молитвами я за кілька днів якось заспокоївся, – продовжує оповідач. – Разом зі ще одним священиком Київського патріархату Михайлом Бучаком поїхали на Київ. Там за чотири дні пройшли навчання, як діяти у надзвичайній ситуації (кров собі чи іншим зупиняти, з поля бою витягувати, на вибухівку не наступити). Цікаві заняття проводили психологи. Бо на війні люди по-іншому сприймають світ, цінності, добро та зло і, відповідно, потребують інших слів, аніж у мирному житті.
Попри короткі терміни навчань, священики (а загалом на курсах їх було до семи десятків) швидко закріпили необхідні навички та вирушили в АТО для «надання духовної допомоги військовослужбовцям».
– Коли з усіма своїми речами їхав назустріч невідомості, дещо по-іншому уявляв момент зустрічі. Але вийшло все до банального просто: машина зупинилася, «Здесь, батюшка, ваш батальйон. Виходітє», – сказали. Я з усім багажем вийшов, озирнувся навколо і від здивування закляк, – усміхається, пригадуючи, о. Микола. На запитання «де жити?», «куди речі покласти?», «де церквоне начиння зберігати?», «де службу звершувати?» відповідь прозвучала лаконічна: «Самі разбірайтєсь».
Утім, як мовиться, світ не без добрих людей. На допомогу православному священику прийшов греко-католицький отець Віталій. Разом «спорудили» з ящиків і саморобних дерев’яних столів польову капличку. Під маскувальною сіткою поставили церковні атрибути і свячену воду. На свято Покрови навіть вдалося хресний хід провести.
– Крім звершення служби, я цілодобово приймав людей. У будь-який час боєць міг прийти, поговорити, за чаюванням душу відкрити, – провадить священнослужитель.
Душевних проблем у бійців справді вистачало: страх, депресія, зневіра, конфлікти з рідними. Але найважче переносили десантники тягар убивства.
– Там же різні хлопці зібралися. Чимало було донецьких кіборгів, яким доводилося вступати в близький бій, бачити очі того, хто на тебе зброю націлює… Одним бійцям ввижався той, кого вони позбавили життя. А був майже пенсійного віку український військовий, якому постійно снився той, кого пошкодував убити…
До западенця-священика приходив навіть мусульманин. Другий російською, перший – українською балакали про спільний біль та спільні мрії, а потім, висповідавшись, мусульманин каже: «Батюшка, повєсь мнє крестік». – «Будеш носити?» –«Буду. Нє сніму».
Але що дивуватися бійцям, коли навіть о. Микола не вберігся од психологічних травм і тепер, приїхавши до мирного Луцька, вві сні повертається ТУДИ, наново переживає, схоплюється серед ночі.
– І це мені поталанило бути в АТО в період перемир’я, коли не поливали «градами» й стріляли тільки з крупнокаліберної та стрілецької зброї (кулеметів, автоматів), – додає наш співрозмовник. – Відразу було лячно. Та швидко я переконався: головне – дотримуватися правил. Стріляють – сиди в укриттях. Не стріляють – усе одно пильнуй. Ходи лише стежками, бо крок уліво крок управо – і зачепиш розтяжку. Треба кудись піти – уникай верхівок гори, щоб не опинитися на мушці снайпера (бо там місцевість горбиста).
Попри те, що в перемир’я люди також гинуть, десантний батальйон за всі 60 днів не поніс жодної втрати.
–Як це вдалося? – задумується о. Микола. – По-перше, там справді професіонали. По-друге, командир вимагав жорсткої дисципліни. За провину спершу попереджав, а потім – і жорстко карав. Хоча ніхто не ображався. Навпаки – дякували. Бо розуміли: навіть дрібне, здавалося б, порушення може фатально завершитися в умовах війни.
А ще, додає священик, бойових утрат допомагав уникнути чудодійний хрест:
– Уперше я дізнався про нього від донецьких кіборгів. Саме вони розповіли, що коли перебували в аеропорту, невідь-звідки там узявся металевий хрест. Не маленький натільний, а великий: як надмогильний чи з церковної огорожі. Спершу кіборги не надали «предмету» значення. Та потім стали помічати: де хрест лежить, туди ні снаряди, ні кулі не можуть поцілити. Давай кіборги перевіряти – справді диво!!! І, як вони мені потім сказали, завдяки тому хрестові сотні людей вижили, з аеропорту вийшли і тепер нарекли його святинею та ніколи не розлучаються.
Саме довкола цієї святині об’єднався майже півтисячний батальйон 14 жовтня, у День захисника України, а отець Микола з хрестом у руках обійшов усю територію військового підрозділу, аби ніколи більше сюди ворожа куля не влучила та снаряд не долетів.
– І той ранок Пресвятої Покрови, коли бійці стояли та молились зі слізьми на очах, назавжди залишиться у нашій пам’яті… – зауважує отець.
А ще була там дерев’яна ікона Богородиці. Дуже старовинна. Теж невідь-звідки взялася. Бійці випадково відшукали її. Не розлучалися. Щоразу замовляли: «Щоб кулі нас минали». Матір Божа дійсно рятувала всіх, хто наближався до її святого образу. І не було в підрозділі ні вбитих, ані поранених. Був і дивовижний випадок спасіння, коли один із наших військових лишився живим тільки тому, що біля серця носив молитовник і кулю, котра цілила в серце, а зупинив 90-й псалом. Боєць прочитав цю сторіночку Біблії і повірити не міг, бо гласила вона:
«Хто живе під покровом Всевишнього, хто в тіні Всемогутнього мешкає, той скаже до Господа: Охороно моя та твердине моя, Боже мій, я надіюсь на Нього! Бо Він тебе вирве з тенет птахолова, з моровиці згубної, Він пером Своїм вкриє тебе, і під крильми Його заховаєшся ти! Щит та лук Його правда. Не будеш боятися страху нічного, ані стріли, що вдень пролітає, ані зарази, що в темряві ходить, ані моровиці, що нищить опівдні, впаде тисяча з боку від тебе, і десять тисяч праворуч від тебе, до тебе ж не дійде!… Тільки своїми очима подивишся, і заплату безбожним попобачиш, бо Господа, охорону мою, Всевишнього ти учинив за своє пристановище! Тебе зло не спіткає, і до намету твого вдар не наблизиться, бо Своїм Анголам Він накаже про тебе, щоб тебе пильнували на всіх дорогах твоїх, на руках вони будуть носити тебе, щоб не вдарив об камінь своєї ноги! На лева й вужа ти наступиш, левчука й крокодила ти будеш топтати! Що бажав він Мене, то його збережу, зроблю його сильним, бо знає Ім’я Моє він; як він Мене кликатиме, то йому відповім, Я з ним буду в недолі, врятую його та прославлю його, і довгістю днів Я насичу його, і він бачити буде спасіння Моє!».
Охоче ділячись розповідями про силу Всевишнього, бійці, однак, геть не хизувалися тими майже легендарними подвигами, що їх здійснив чи не кожен десантник батальйону.
– Дуже скромні, дуже згуртовані. Своє життя вони цінують менше, ніж Незалежність України. Тож навіть зараз, коли я повернувся після виконання місії військового священика, думками поки що на Сході. І якщо випаде нагода, знову поїду до наших воїнів Світла.
- Предметно-тематичні рубрики
- Адміністративно-територіальні
- Єпархія
- Капеланська служба єпархії
- Кафедральний собор Святої Трійці в Луцьку
- Деканат монастирів
- Горохівський деканат
- Камінь-Каширський деканат
- Ківерецький деканат
- Луцький міський деканат
- Луцький районний деканат
- Маневицький деканат
- Ратнівський деканат
- Рожищанський деканат
- Старовижівський деканат
- Цуманський деканат
- Шацький деканат
- Волинська православна богословська академія
- Персоналії
- Михаїл (Зінкевич), митрополит
- Філарет (Денисенко), почесний Патріарх
- Александрук Анатолій, протоієрей
- Андрухів Дмитро, протоієрей
- Антонюк Віталій, протоієрей
- Арсеній (Качан), ієромонах
- Близнюк Юрій, протоієрей
- Бодак Роман, протоієрей
- Бонис Іван, протоієрей
- Бучак Михайло, протоієрей
- Вакін Володимир, протоієрей
- Вронський Олександр, священик
- Гринів Богдан, протоієрей
- Гуреєв Іван, священик
- Димитрій (Франків), ієромонах
- Зеленко Іван, протоієрей
- Клочак Василь, протоієрей
- Кованський Артем, священик
- Константин (Марченко), архімандрит
- Коць Сергій, протоієрей
- Лазука Микола, протоієрей
- Левковець Іван, протоієрей
- Ледвовк Сергій, протоієрей
- Лехкобит Віталій, протоієрей
- Лівончук Сергій, священик
- Макарій (Дядюсь), ієромонах
- Мельничук Михайло, протоієрей
- Мицько Володимир, протоієрей
- Мовчанюк Андрій, протоієрей
- Нестор (Олексюк), ієромонах
- Никодим (Смілий), ієромонах
- Пушко Віктор, протоієрей
- Ротченков Андрій, священик
- Савчук Микола, священик
- Святополк (Канюка), ігумен
- Семенюк Іван, протоієрей
- Собко Віталій, протоієрей
- Хромяк Андрій, священик
- Цап Микола, протоієрей
- Цап’юк Микола, протоієрей
- Цилюрик Ігор, протоієрей
- Черенюк Ярослав, священик
- Шняк Василь, протоієрей
- Коць Микола, архідиякон
- Анастасія (Заруденець), ігуменя
- Марія (Ігнатенко), ігуменя
- Гребенюк Віктор
- Савчук Лариса