Вони зображують святих. Як зрозуміти ікони та релігійні картини

misto.media прийшли до Музею волинської ікони, аби спробувати зрозуміти і розтлумачити релігійне малярство.

Музей волинської ікони особливий. Сюди приходять не лише дізнатися про сакральне мистецтво, а й помолитися, побачити унікальні ікони. Частина з них на час воєнного періоду недоступна. Втім, і досі є що подивитися.

До Дня українського козацтва тут експонували виставку релігійних картин Володимира Жупанюка «Слава героям». Дивлячись на картини та традиційні ікони, спробували з допомогою старшої наукової співробітниці музею Ірини Москалюк виокремити різницю між ними.

Чіткої межі між іконою та релігійною картиною провести не можна. Образ, який викликає у людини емоційне переживання, лише з цієї причини може стати святим. Зрештою, будь-яке зображення Ісуса Христа, Богоматері та святих, навіть якщо йдеться про вирізку з журналу, вимагає шанобливого ставлення.

Авторство

Художник створює картину, як заманеться, керуючись лише власним смаком та суб’єктивним баченням. Тому картина, на відміну від ікони, завжди містить ім’я маляра, який її написав. На полотні «Слава Героям» Володимира Жупанюка можна прочитати його прізвище в правому нижньому кутку твору.

Натомість ікони створюють за чітким церковним каноном, який хоч і досить гнучкий, однак не дозволяє надмірної авторської свободи. Метою іконописця є не самовираження, а створення сакрального образу для вірян.

Тому ікони, як правило, не підписані. Вважається, що рукою богомаза керує сам Господь. Єдиний напис, який можна знайти на іконі, – це монограма.

Через особливу місію іконописця до роботи над святим образом міг братися не кожен художник. Богомази, які виконували відповідальну роботу, спочатку просили благословення, постили і молилися, а вже тоді брали до рук пензлі. Сьогодні всі ці обмеження втратили свою актуальність.

Реалістичність зображення

Фігури та обличчя святих часто зображуються витягнутими і не пропорційними. Наприклад, немовля Ісус Христос має риси дорослого чоловіка. Це тому, що ікона демонструє світ небесний, а не земний.

З цієї ж причини іконописці вдаються до техніки оберненої перспективи, де більшими зображаються не ті речі, які просторово близькі до глядача, а ті, що більш значущі. Глядач ніби переноситься всередину зображення. Цей художній прийом допомагає вірянину зосередитися на молитві і не відволікатися на зовнішній світ.

Емоційність зображення

Лики на іконах зберігають вираз світлого спокою. Іноді святі можуть бути злегка усміхненими або зажуреними, але не більше, аби не виходити за межі згаданого церковного канону зображення.

Природа світського мистецтва – емоційна. Так, на картині Володимира Жупанюка можна роздивитися цілий спектр настроїв – здивовані обличчя людей, які побачили Богородицю, суворочолих козаків, Гетьмана Богдана Хмельницького з виразними портретними деталями, батальні сцени козацьких битв.

Символ – мова іконопису

Ікону здавна називали «Біблією для неписьменних». Все тому, що на ній у символічній формі закодована інформація про святий образ. Ікони, як правило, підпорядковані канону – затвердженим Церквою правилам іконопису.

«Світське мистецтво виражає життєвий світ людини, суб’єктивні уявлення художника в довільних художніх формах. В сакральному мистецтві релігійний зміст підпорядковує собі художню форму. Ікони — образи Бога і святих, вони є символічними представниками вищої духовної реальності. Тому іконописні зображення завжди канонічні, тобто створені за правилами, які століттями вироблялися в церковній традиції», — пояснює Вікторія Головей, дослідниця сакрального мистецтва, професорка ВНУ імені Лесі Українки.

Бабуся, яка прийде до церкви, повинна впізнати святого Миколая, Богородицю. Іконописець не може творити довільно, він повинен підпорядковуватись канону, який вироблявся століттями Отцями Церкви.

На прикладі найбільш поширеної ікони – Одигітрії експертка пояснила значення символів, притаманних сакральному мистецтву.

Що каже іконописиця

Наталія Сацик – іконописиця, займається сучасним сакральним мистецтвом. Художниця експериментує з різними стилями та техніками, тому її твори не схожі на традиційні ікони.

Якось я принесла в храм освятити шлюбні ікони, які малювала на весілля подруги. Продавчиня свічок в храмі відмовилась віддати образи́ на освячення, бо „вони – не канонічні“. Непорозуміння вирішилось, коли втрутився священник. Ікони зрештою освятили.

Художниця вважає, що не існує конкретних критеріїв, які допомогли б відрізнити ікону від картини.

«На мою думку, найважливіше в іконі, — аби вона торкалася серця людини. Святий образ повинен викликати у глядача відгук, реакцію. Дотримання канонічних норм — це стартова точка створення ікони, але не мета. Канон не можна вважати гарантією «справжності» ікони. Якщо художник має хист, але не має віри, він не здатен створити ікону, навіть за умови ідеального виконання малюнку за усіма церковними правилами. Гадаю, що абстрактний сакральний живопис — це нова мова іконопису, яка промовляє до людської душі гучніше, ніж канонічне зображення», — пояснює художниця.

Іконописиця каже, що для людини, яка не вірить, церква — це музей, де ікона може вразити лише художньою майстерністю виконання, як живопис в галереї. А для християнина навіть музей ікони — храм. Головне в іконі, аби вона торкалася глибинних переживань людини.

misto.media