Хрещенню Київської Русі сприяли духовні осередки на Волинській землі, – архімандрит Константин

Вадим ПАНАФІДІН Цьогоріч в Україні відзначають 1030 річницю Хрещення Русі-України. Саме 988 року відбулось масове хрещення мешканців Києва, а згодом інших міст держави князем Володимиром Святославичем, у результаті чого християнство стало провідною релігією у Київській Русі.

У день пам'яті святого рівноапостольного князя Володимира, який відзначають 28 липня, говоримо про визначний рік у житті Київської Русі із намісником чоловічого монастиря Святителя Миколая Чудотворця в селі Жидичин, прес-секретарем Волинської єпархії УПЦ КП, архімандритом Константином (Марченко).

- Як сьогодні розвивається церква на Волині, а також в Україні загалом?

Сьогодні Волинська єпархія Київського Патріархату має 224 парафії, об’єднані в 14 деканатів, 6 монастирів, православну богословську академію, більше 200 священнослужителів та 2 братства.

Можна впевнено сказати, що церковна громада більшає. Втім, є у цій тенденції і певний негатив, що болем відкликається у моєму серці: є великий відсоток людей, які до питань віри ставляться, як до мирського. До прикладу, чимало людей вінчаються, бо так треба, це в тренді. Була б це звичайна земна організація, то ми раділи б та вели статистику. Але ж завдання церкви народжувати людину в повному розумінні цього слова, християнина, і коли бачиш, що формально усе правильно, але парафіянин внутрішньо ненаповнений, то для мене як священнослужителя, це тривожний сигнал.

Зокрема, ми багато говоримо про корупцію, але часто це вчиняють ті ж люди, які ходять в церкву і стоять попереду всіх. А це значить, що десь є проблеми і в тих, хто має їх вчити. Звісно, слава Богу, розвиваємося, але за кількістю мусимо більше працювати над якістю людської віри.

- До Хрещення Русі яким було християнство на території нинішньої України?

Християнства у глобальному розумінні не було, втім, були певні потужні осередки. Зокрема є згадка про Жидичинський Свято-Миколаївський монастир у 931 році, ще до знаної дати офіційного хрещення Русі. А це говорить про те, що нинішня Волинь, яка є батьківщиною Володимира Великого, відіграла значиму роль у прийнятті рішення князя. Адже це не могло статися так просто: вирішив сам собі, що Русь буде православною, та й реалізував задум. Треба враховувати і те, що до 988 року християнство вже доволі таки укорінилося на наших теренах і місцеві еліти стали для нього підтримкою у цьому рішенні. Щоб зрозуміти на скільки ці осередки були потужними, варто згадати, що в жидичинський монастир не менше 5 разів приїжджав поклонитися сам король Данило Галицький перед битвами та доленосними рішеннями. Можна пригадати й Миколу Святошу (князь Чернігівський), який був луцьким князем, і коли стала загроза братовбивчої війни, то він зрікся титулу і пішов у монахи. За нашими мірками, це якби губернатор пішов у монастир, аби не допустити кровопролиття. Ось таке тоді було виховання і потужна сила любові християнської віри.

- Який культурний розвиток принесло християнство?

Християнство мало колосальний вплив на культурний розвиток суспільства, адже цілі прошарки населення були неосвіченими та малограмотними. Після хрещення Русі церква стала світочем, який ніс знання в маси, особливо для тих, хто не мав коштів на дороговартісне навчання чи на купівлю книги. Щоб зрозуміти масштаби впливу церкви на культурний розвиток суспільства, варто пригадати, що 24 села належали лише одному жидичинському монастирю. А це означає, що в усіх цих населених пунктах усією соціальною сферою опікувалися духівники. А це розвиток науки, створення братств, медична допомога тощо. Утримувати це все монастир міг лише завдяки тим вельможам, які підтримували його фінансово.

- Чим відрізняється християнство сучасне від перших християн на Русі?

Сьогодні ми бачимо багато «формального християнства». Натомість на зорі християнства люди навіть не думали про власну наживу, тоді віддавали своє життя за Христа. А сьогодні багато людей використовують «церковну етикетку» аби здобувати собі певні преференції. Втім, Христос сказав, що нічого їй не нашкодить, тому церква може занепадати, але з часом і очищується.

Ми побачили, що, отримуючи певні привілеї, коли церква стала не гонима, а навпаки популярна, вона починає втрачатися якість, адже у ній з’являються «випадкові» люди. І тільки коли церква потрапляє у скруту, як то у 1917 році, коли «червоний терор» фізично знищити її, лише тоді вона оновлюється. Адже тоді, у 1917 році, «випадкові» люди почали зрікатися своїх релігійних переконань, однак лишалися світочі, які нас надихають і до сьгогодні. Тому ми бачимо, що наші прадіди, як і перші християни, готові були йти на подвиг.

- Як стрімкий розвиток цифрового суспільства впливає на церкву?

Церква не стоїть осторонь сучасного розвитку суспільства та інтегрується в електронну сферу. А це прискорює документообіг та дає додаткові можливості для поширення віри. Церква стає мобільнішою і не відстає від сьогодення: ми активні у Фейсбук, зараз працюємо над новим цікавим сайтом із можливістю інтерактивного спілкування.

- Порівнюючи молодь сьогодення й років за 10, 20 тому є відмінності у ставленні до віри?

На мою думку, стався якийсь певний розкол: одні молоді люди кажуть, що не приймають релігійного фактору у своє життя, а інші розуміють, що це їм треба. Для прикладу, на службу в церкву монастиря приходить відсотків зо 60 молоді. Ще років 10 тому ми говорили, що в церкву ходять лише бабусі.

Сьогоднішня молодь дуже чутлива до фальші. Якщо духівник лукавить, то молодь піде від такого, адже ритм життя дуже великий і ніхто не хоче його витрачати час на дурниці. Натомість, якщо є приклади живої віри, то молодь шукатиме християнської дороги.

- Нині серед молоді спостерігається поширення ідей атеїзму, що є причиною?

Це поширене явище в Європі й воно частково прийшло до нас. Усе тому, що протестантський та католицький світ, на мою думку, допустив дуже багато помилок, адже хотіли сильно догодити людям. І своє богослужіння зробили практично світським, відповідно, прийшов час і люди побачили, що церква майже нічим не відрізняється від їхнього мирського світу і для багатьох постало питання про те, навіщо туди ходити. Молодь не має альтернативи.

- Які виклики постають перед церквою?

Коли священик не ставить перед собою високих завдань та сам не розвивається, то він згуртовує біля себе людей, яких влаштовує «хрещено-поховальний» кооператив: людину після народження принесли в храм похрестили, далі він раз прийшов повінчався, і в кінці його похоронили. А ще можуть на Великдень прибігти на кінець служби, щоб кошик посвятити. Тому, як на мене, найбільшою трагедією може стати те, коли це буде влаштовувати обидві сторони. Втім, це самообман, адже Христос створив церкву, щоб дбати про людей та наповнювати їхнє життя духом, щоб люди жили радісно та бачили перед собою пріоритети. Церква не має вмішуватися у життя людей, але мусить задавати тон.

Volynnews.com