Так називають одну з молитов, що традиційно приписують святому Єфремові Сирійському, який жив у четвертому столітті (насправді автор невідомий).
Ось вона: «Господи і Владико життя мого, дух лінивства, безнадійності, владолюбства і марнослів’я не дай мені (тут належить здійснити доземний поклін). Дух же доброчесності, терпіння й любові даруй мені, рабу Твоєму (доземний поклін). Так, Господи Царю, даруй мені бачити провини мої і не осуджувати брата мого, бо Ти благословен єси навіки-віків. Амінь (доземний поклін)». Після цього слід, дванадцять разів із малими поклонами, промовляти: «Боже, очисти мене грішного». Після цього проказуємо знову всю молитву з доземним поклоном наприкінці.
Чому ж ці рядки називають найважливішою молитвою Чотиридесятниці? Бо тут зосереджено найголовніший смисл Великого посту: в ній ми не просимо в Бога якихось матеріальних благ, а тільки допомоги в трудах духовних, у внутрішньому самовдосконаленні. Саме для цього ж і призначено Великий піст (а не лише для утримання від калорійної їжі, як дехто вважає).
Оригінал цієї молитви існує грецькою мовою; маємо чимало перекладів, у тому числі декілька на церковнослов’янську та декілька на українську. Щоправда, вони не до кінця відтворюють досконалість і форми, і змісту. Адже у грецькому тексті є слова, що могли б бути перекладені (отже, й протлумачені) дещо інакше; там є навіть співзвуччя. Рими, щоправда, є і в церковнослов’янських перекладах, а в українських – на жаль, нема.
Отож, точний переклад цієї прекрасної молитви нашою мовою ще чекає свого майстра. Таку спробу російською, до речі кажучи, здійснив Олександр Пушкін, переспівавши молитву Єфрема Сирійського в римованому вірші «Отцы пустынники и жены непорочны…»
На цю коротеньку молитву є гори тлумачень, часто дуже витончених. Але найкраще її «читати» серцем, не ждучи кращих перекладів і не пірнаючи в глибини професійного богословствування.
