П’ятниця
Священномученика Єрофея, єпископа Афiнського (I). Благовірного князя Володимира Ярославовича, Новгородського, чудотворця (1052). Преподобних Елладiя й Онисима, затворників печерських, у Ближнiх печерах (ХІІ-ХІІІ)...
Новий рік у древніх календарних системах (доповнено)
Частина І. Загальне богословське розуміння календарних циклів
Небеса повідають славу
Божу, творіння ж рук Його сповіщає твердь.
Пс. 18:1–2
Щоб внести деяку ясність у питання, порушене митрополитом Луцьким і Волинським Михаїлом щодо святкування Нового року й повернення до українських традицій, ми вирішили провести богословсько-історичну розвідку цієї проблематики та висвітлити її підґрунтя, аспекти, логіку, розуміння, а найголовніше поміркувати про шляхи вирішення виявлених проблем. Тобто пояснити і доступно висвітлитидану тематику, щоб уникнути будь-яких непорозумінь, перекручень, і тим більше недооцінки озвученого питання. Для цього, щоб здійснити це, мивважаємо за необхідне поступово прояснити питання про природу календарних систем, їх історичну еволюцію, богословське розуміння суті календарного літочислення, специфіку й особливості слов’янськогокалендаря, церковне осмислення цих процесів і реалій, шляхи вирішення виявлених труднощів запропонованих на даний час, протидію цьому й оцінку сучасного стану календарної реальності. Без цього, ми переконані, ніхто – ні просто читач, ні спеціаліст – не зможе правильно і адекватно оцінити дану проблематику. Тому перш ніж зробити висновки, мусимо цілісно дослідити питання і лише тоді приступити до висновків. Адже воно зачіпає не просто українську ідентичність (як відмінну від російської), але й піднімає серйозний пласт проблем календарної реформи, яка давно назріла і вимагає свого вирішення. Перша частина матеріалу – загальні вступні положення, виклад логіки та методології цієї розвідки.
Вступні поняття
Витоки знайомої нам календарної системи – на Сході, в областях Дворіччя. Це простір між річками Тигр та Євфрат, або інакше Месопотамія, територія приблизно сучасного Іраку. Звідти через Єгипет, а потім через Рим та Візантію календарна система прийшла до слов’ян загалом і до нас зокрема. Нашу розвідку почнемо з опису календарів деяких із цих давніх народів, і, відповідно, з вивчення їх знань про рух небесних тіл. Для цього дуже коротко зупинимося на основних астрономічних поняттях, які в тій чи іншій формі покладені в основу всіх сучасних календарів.
Але найперше погляньмо на календар і рух небесних тіл з точки зору православного богослів’я. Все найголовніше про суть календаря, про роль і значення небесних світил і їх залежність від волі Божої міститьсяу самому Святому Письмі в Першій главі: «І сказав Бог: Нехай будуть світила на тверді небесній … для відокремлення дня від ночі, і для знамень, і часу, і днів, і років; і нехай будуть вони світильниками на тверді небесній, щоб освітлювати землю. І сталося так. І створив Бог два світила великі: світило більше – для управління днем, і світило менше – для управління ніччю, і зорі; і поставив їх Бог на тверді небесній, щоб світили на землю, і управляли днем і ніччю, і відокремлювали світло від темряви» (Бут. 1:14–18).Як пояснює цей уривок св. Василій Великий, під «часом» розуміються зміни річних часів: зими, весни, літа, осені, які змінюються в неодмінному порядку, внаслідок установленого руху світил (св.Василій Великий «Бесіди на Шестоднев»).Проте, безперечно, Великий Господь Бог, Який усе сотворив Своєю Мудрістю і Благістю для повчання нашого(«щоб вони шукали Бога, чи не відчують Його і чи не знайдуть, хоч Він якраз недалеко від кожного з нас. Бо ми ним живемо і рухаємося та існуємо» (Дії 17:27-28)) і в руках Якого – не тільки світила небесні й періоди,але і весь усесвіт(«Твій день і Твоя ніч. Ти утворив світло і сонце. Ти позначив усі рубежі землі й зиму і літо започаткував» (Пс.16-17)) і очевидно влаштував, що така циклічність змін календарних циклів, які привязуються до руху небесних світил повчають і свідчать про Бога ,як і все інше створене Ним. Адже якби Господь Бог не був Владикою сонця, воно не занурилося б у темряву під час Його розп'яття, бо Господь наш Ісус Христос і на самому хресті Владика сонця за нагадуванням свт.Іоан Златоуста.Таким чином, щоб розуміти наступні тези, мусимо добре усвідомити основний богословський посил створення і руху небесних світил та прив’язку до них календарних систем як древнього, так і сучасного світу. Сонце, Місяць, зорі – не самі по собі, але як «служителі» Божої волі – свідчать своєю величчю, рухом, циклічністю про Господа Бога і слугують нам за ще один доказ симфонічного влаштування всього всесвіту матеріального й духовного, і як такі, які також допомагають нам краще розуміти глибини Божі й формуватися для вічності.
Отже,живучиу створеному світі та спостерігаючи за певним рухом і змінами на небі, людина, навіть після гріхопадіння, зауважувала циклічність процесів, символічність змін пір року і особливості сезонів. Але щоб усе це унормувати, потрібно було не просто спостерігати за ними, але й задумуватись і систематизовувати їх логіку та значення.Для нас, християн, це значення єдине -- все воно свідчить про ті Події, котрі єдині нові під Сонцем, – це хресна смерть Бога-Творця світу від свого творіння, за це творіння і Воскресіння Самого Господа Бога та приведення людської природи до обоження.Таке розуміння й очікування подій приходу Спасителя найкраще зберігалося в єврейському,богообраному народі, але безперечно було більшою чи меншою мірою відомо всьому людству, навіть у викривленому і вкрай спрощеному вигляді. Очікування повернення в райське блаженство, очікування примиретеля відпалого людства з Богом провіщене ще в Раю, а також виокремлення достойників у Старому Завіті, які своїм життям прообразували прихід Спасителя і готували людство до нього. Полон і вихід із нього (Пасха / Перехід) – були в реальності єврейського народу.Заповідь від Господа Бога про вічне святкування цих подій як, знову ж таки, прообразу подій пізніших, що змінять саму природу людства, заповіді, як слідкувати й правильно обчислювати ці свята, дотримання їх і календарна прив’язка до небесних світил як до провісників і свідків такого очікування – все це жило не тільки в єврейському народі, але і вусіх народів у всі часи. Тому формуванню календаря, який слугував би не лише поміччю в сільськогосподарських роботах чи викривлено би сприймався для астрологічних та ідолослужительських потреб, а для засобу очікування обіцяної Події звільнення і спасіння, було посвячено безліч людино-годин і різноманітних досліджень.
Які завдання поставали перед тими мудрецями? Для нормальної діяльності людства потрібно було унормовувати життя і прив’язувати його до якихось календарних моментів. Тобто навіть для банального планування зустрічей, не кажучи про все інше,слід було встановити хоч якісь календарні мітки, прив’язані до загальнозрозумілих і загальнодоступних циклічних подій. Нічого кращого за рух небесних світил просто не існувало. Але для побудови календаря потрібно мати хоч мінімальне уявлення про рух Сонця та Місяця, а насправді – розуміти всю логіку і закономірності їхнього руху.Оскільки всі основні явища Землі (весна, літо, осінь і зима) повторюються, що також не сховалось від погляду первісних дослідників, то природно запровадити одиницю часу, яка враховує мінімальні періоди між їх повтореннями. Ми зараз називаємо це«рік». Отже, для побудови календаря потрібно знати річні періоди зміни – цикли Сонця і Місяця.Для зручності рік та інші календарні одиниці почали складатися з цілої кількості днів. Як ми вже зауважили, такий розподіл періоду тижня започаткувався ще в перших стихах Біблії. Спостерігаючи за днями, людство зауважило, що день упродовж року змінює свою тривалість, як і рух Сонця та Місяця. Але про це ми поговоримо в наступній частині.
Загальне розуміння руху Сонця і Місяця
Рух Сонця змінюється щоденно. Це виражається в тому, що кожен день Сонце сходить і заходить у різних точках горизонту, а також що опівдні піднімається на різну висоту над ним. У результаті цих переміщень тривалість дня збільшується, зменшується.
Але два рази на рік, 20–21 березня і 22–23 вересня, Сонце сходить точно на сході та заходить точно на заході. При цьому тривалість дня і ночі в цю добу однакова. Саме з цієї причини їх називають днями або точками весняного та осіннього рівнодення. 22 червня рух точок виходу і заходу Сонця по горизонту змінює свій напрямок, а Сонце знаходиться в найвищій точці над горизонтом. Цей день називається днем літнього сонцестояння. Аналогічно 21–22 грудня Сонце в найнижчій точці над горизонтом і настає найдовша ніч у році. Це час зимового сонцестояння.
Так відбувається в північній півкулі, де ми з вами живемо. У південній півкулі все навпаки – дні нашого весняного та осіннього рівнодення змінюються місцями, так само як і дні літнього та зимового сонцестояння.
Ці чотири характерні дати давно відомі людству. У різних народів на них випадають різноманітні свята. Так, у слов’ян день літнього сонцестояння – це Івана Купала, у прибалтійських народів – свято Ліго, або Іванів день. У багатьох народів день зимового сонцестояння, коли «світ перемагає тьму», пов’язувався з днем народження доброго бога, який у різних країнах і релігіях мав різні імена. В день весняного рівнодення починається астрономічна весна, в день літнього сонцестояння – астрономічне літо і т. д.
Приблизно за 400 років до початку нашої ери (тобто до Різдва Христового) грецькі астрономи, які довгі часи спостерігали за небом, установили, що тривалість різних пір року різна. Ми тепер знаємо, що ця різниця виникає внаслідок різних швидкостей руху Землі в різних частинах її орбіти. Греки визначили, що в нашій, північній півкулі весна в середньому триває 94 дні, літо – 92, осінь – 89, тривалість зими становить 90 днів. У результаті теплий час року в нас на 7 діб довший за холодний. Ми знаємо, що співвідношення тривалості сезонів повільно, але неперервно змінюється, хоча й коливається в певних межах. Однак головне – сумарна тривалість сезонів, яка є тривалістю сонячного року, при цих змінах залишається незмінною. Із цієї причини сонячний рік – практично постійна величина, якою дійсно зручно користуватися для побудови календарних систем. Ну а характерні дні, котрі можна взяти за початок відстеження річного кола явищ, – це, природно, дні рівнодення і сонцестояння.
Рух Місяця по небу відомий народам із глибокої давнини. Нині всім зрозуміло, що неперервна змінна фаза Місяця викликана тим, що, обертаючись навколо Землі, він стає у різні положення щодо Сонця. В цьому русі Місяць переганяє Сонце, неперервно переміщуючись на схід. У Місяця також є характерні моменти в цьому русі. Це дні повного, четвертного, півмісяччя і, нарешті, новомісяччя.
Однак будувати місячний календар, виходячи з повного та четвертного Місяця, дуже непросто: адже практично неможливо точно оцінити, наприклад, бачимо ми сьогодні весь його диск чи якась його частина нам, можливо, невидима. Те саме можна сказати і про визначення половини місячного диска. Тому практично ні один народ ніколи не користувався цими моментами для визначення початку місячного місяця. Більшість завжди користувалося моментом новомісяччя. Що ж воно таке в загальному розумінні?
У кінці місячного місяця це світило знаходиться на східній стороні неба. При цьому його можна спостерігати тільки перед ранковою зорею. Зоря, як відомо, починається трохи раніше від сходу Сонця. Потім, у наступні дні, Місяць починає сходити в проміннях ранкової зорі. В цей час його бачити не можна, він тоне в сонячних проміннях. Такий період триває 2–3 дні. Древні назвали його «міжмісяччям» (у нашому повсякденні цей термін невідомий). У короткий період міжмісяччя Місяць переходить на іншу сторону Сонця. Таким чином, він з ранкового світила перетворюється на вечірнє. Це пов’язано з настанням новомісяччя.
Буквально наступного дня молодий Місяць стає видимим за кілька хвилин до свого заходу в сутінках вечірньої зорі. Цей день першої видимості називають маловідомим широкому колу людей грецьким словом «неоменія». Його-то і брали, беруть навіть зараз, різні народи за початок місячного місяця. Це все нам знадобиться в подальшому, щоби зрозуміти календарні особливості як древніх систем, так і християнських, а тим більше проблеми реформування сучасних.
Разом із цими основними поняттями, важливими для нашої розвідки, мусимо зосередитись на окремих явищах цих сонячних і місячних циклів, які дозволять нам зрозуміти календарні системи в їх відношенні до Нового року. Для цього нам потрібно трішки більше окреслити поняття про рівнодення, адже саме воно стало таким важливим у розумінні початку календарних циклів, які мають річну тривалість.
А ми дозволимо собі сказати саме зараз, що цей цикл – річний, столітній, тисячолітній – підготовлював до єдиної Події, яка мала вселенське значення і стала справді Новою Подією в історії людства і творіння: Воскресіння з мертвих убитого своїм власним творінням втіленого Сотворителя світу – Самого Господа Бога, Другої Особи Пресвятої Трійці. Подія вселенського жаху насправді стала початком Нової радості та нового етапу життя людства і всього творіння. Людська природа в Особі Господа нашого Ісуса Христа була сприйнята Самим Богом, і воскрешена, і обожнена, і вознесена на Престіл Божий; створіння через любов Божу і найвищу Жертву такої любові було усиновлено, стало со-Причасне Створителю. Що це як не Подія Нового всього? Не народження імператора, чи день революції, чи сходу на небосхилі певної планети, чи ще щось, – а Воскресіння Боголюдини і початок Нової Ери, звершення Нового Завіту і завершення Старого. Подія, яка перетворила нас усіх і все навколо з нещасного створіння в улюблених синів і дочок та подала нам право на Царство Небесне. Створіння, яке покликане стати Богом! Ця Подія очікувалася весь час від самого створення світу й небесних світил, і ці циклічні зміни, що продовжуються після цієї Події, навіть у наш час свідчать про Цю Подію і звертають нашу увагу й увагу нашого життя навіть у такий спосіб до Неба і Бога як до джерела й сенсу нашого земного життя. Адже, як ми вже пояснили, всі календарні системи людства прив’язані до сонячних і місячних циклів і в них, якщо йде мова про початки цих циклів, тобто про початки нових річних циклів, тобто про Новий рік, – головне місце займає рівнодення.
Далі буде
- Предметно-тематичні рубрики
- Адміністративно-територіальні
- Єпархія
- Капеланська служба єпархії
- Кафедральний собор Святої Трійці в Луцьку
- Деканат монастирів
- Горохівський деканат
- Камінь-Каширський деканат
- Ківерецький деканат
- Луцький міський деканат
- Луцький районний деканат
- Маневицький деканат
- Ратнівський деканат
- Рожищанський деканат
- Старовижівський деканат
- Цуманський деканат
- Шацький деканат
- Волинська православна богословська академія
- Персоналії
- Михаїл (Зінкевич), митрополит
- Філарет (Денисенко), почесний Патріарх
- Александрук Анатолій, протоієрей
- Андрухів Дмитро, протоієрей
- Антонюк Віталій, протоієрей
- Арсеній (Качан), ієромонах
- Близнюк Юрій, протоієрей
- Бодак Роман, протоієрей
- Бонис Іван, протоієрей
- Бучак Михайло, протоієрей
- Вакін Володимир, протоієрей
- Вронський Олександр, священик
- Гринів Богдан, протоієрей
- Гуреєв Іван, священик
- Димитрій (Франків), ієромонах
- Зеленко Іван, протоієрей
- Клочак Василь, протоієрей
- Кованський Артем, священик
- Константин (Марченко), архімандрит
- Коць Сергій, протоієрей
- Лазука Микола, протоієрей
- Левковець Іван, протоієрей
- Ледвовк Сергій, протоієрей
- Лехкобит Віталій, протоієрей
- Лівончук Сергій, священик
- Макарій (Дядюсь), ієромонах
- Мельничук Михайло, протоієрей
- Мицько Володимир, протоієрей
- Мовчанюк Андрій, протоієрей
- Нестор (Олексюк), ієромонах
- Никодим (Смілий), ієромонах
- Пушко Віктор, протоієрей
- Ротченков Андрій, священик
- Савчук Микола, священик
- Святополк (Канюка), ігумен
- Семенюк Іван, протоієрей
- Собко Віталій, протоієрей
- Хромяк Андрій, священик
- Цап Микола, протоієрей
- Цап’юк Микола, протоієрей
- Цилюрик Ігор, протоієрей
- Черенюк Ярослав, священик
- Шняк Василь, протоієрей
- Коць Микола, архідиякон
- Анастасія (Заруденець), ігуменя
- Марія (Ігнатенко), ігуменя
- Гребенюк Віктор
- Савчук Лариса