Страждання як шлях до віри й очищення

Про це говорив протоієрей Віктор Пушко, голова інформаційно-видавничого центру єпархії і настоятель луцького храму Софії – Премудрості Божої, у передачі «Церква та релігія» на телеканалі «Конкурент ТV».
– Чому Бог допускає страждання навіть для праведних людей?
– Уже в Біблії ми зустрічаємо багато історій про те, як страждали праведники. Ми зустрічаємо в пророка Авакума, який прямо питає Бога: «Чому цей грішник знущається над праведником і Ти нічого не робиш?» Подібне питання ставить праведний Іов. Подібне питання ставить Давид.
В історії людства багато несправедливості. В наш час багато несправедливості. Треба пам'ятати про те, що Бог сотворив людей вільними, що Бог дав людині свободу волі. І саме цим зумовлено, в тому числі, існування зла в цьому світі. Саме тому питання теодицеї, питання Божої справедливості залишається таким глибоким і такою раною для Церкви, для кожної віруючої людини.
Ми вчимо і говоримо про те, що Божий суд і Божа справедливість обов'язково настане. Ясна річ, що це не буде так, коли і як нам хочеться. Безумовно, що все це буде судом Божим, а не судом людським. Пам'ятаємо, що ми самі промовляємо в молитві, яку дав нам Господь, словами: «...і прости нам провини наші, як і ми прощаємо винуватцям нашим». Отже, і ми недосконалі, і наша воля теж часто породжує злі, гріховні вчинки. Інколи і ми буваємо несправедливими, інколи і ми буваємо злими. Якщо навіть не у вчинках, не в ділах наших, то дуже часто в помислах. Дозволяємо собі осуджувати, дозволяємо собі ображати, дозволяємо собі бути немилосердними. Але, власне, Бог не є Творцем несправедливості й не є Творцем зла в світі. Бог не є тим, хто розпоряджається людським життям і людською історією як безвольними особами. Історію людства й історію людини творить сама людина і самі люди. І тому у світі так багато несправедливості, у світі так багато зла, у світі так багато гріха. Безумовно, що Бог дає кожному життя, і навіть найбільший злочинець має можливість покаятись і спастися. Ми це зустрічаємо на хресті. Першим, хто пішов з Господом у рай, був розбійник. Він став тим, кому Господь першому сказав: «Істинно, істинно кажу тобі, сьогодні будеш зі Мною в раю». Бог кожному залишає можливість, шанс для покаяння, навіть в останню годину, навіть в останню мить його земного життя, навіть на смертному одрі. І тому нам невідомі путі Господні, вони для нас неісповідимі. Пильнуймо про самих себе, про своє духовне життя, своє покаяння і благочестя.
– Яка різниця між покаянням як карою та стражданням як очищенням?
– Інколи страждання Бог дає людині для напоумлення, для врозумлення, для покаяння. Інколи, проходячи через страждання, загартовується наша віра, подібно як метал загартовується у вогні. Інколи через страждання загартовується наша воля. Тільки пройшовши через страждання, людина може стати внутрішньо сильнішою, духовно сильнішою. Тільки пройшовши через страждання, інколи людина може прийти до віри, до цього будучи невіруючою. Не буває такого, щоб без труднощів, без складнощів життя, без страждань людина удосконалилась. Удосконалилася в комфортних житейських умовах, удосконалилася в багатстві, в розкоші, будучи абсолютно здоровою і не маючи ні в чому ніякої потреби. На жаль, це той шлях, шлях до святості, шлях до вічності, шлях до спасіння, яким повинна пройти людина. Христос говорить: «Хто хоче йти за Мною, нехай зречеться себе, і візьме хрест свій, і за Мною йде».
Я би не оцінював, у якому випадку і коли страждання є покаранням, або страждання даруються людині для напоумлення, для її ж покращення. Навіть у Євангелії, навіть у Біблії ми зустрічаємо моменти, коли Христа питали про подібне. Але Він каже, відповідаючи на запитання, чому народився цей сліпонароджений: за свої гріхи чи батьків? Христос відповідає, що не за гріхи батьків і не за свої гріхи. Коли Його питають, чому і чим згрішили галилеяни, Він говорить: «Невже ви думаєте, що ви кращі, ніж вони, чи ті вісімнадцять, на яких впала башта?» Христос показує, що ми не можемо оцінити, судити, вирішувати, за що людина страждає: внаслідок своїх гріхів як покарання Боже чи це, можливо, промисел Божий. Можливо, це не наслідок ніяких гріхів, можливо, це ніяке не покарання, а, можливо, це людині дано для чогось. Тому головне – пережити ці страждання з Богом, покластися на Його волю і не опускати руки, не падати духовно.
– Як християнин повинен духовно сприймати хвороби та втрати?
– Немає рецепту, який може виписати священник чи лікар. Людина, звернувшись до Нього, зможе пережити втрату рідного чи близького, хворобу чи недугу, будь-яку скорботу. Кожна людина по-різному переживає кризові моменти в своєму житті. Всі люди однаково щасливі, але кожен нещасний по-своєму. І тому людина в час кризи, в час скорботи не повинна залишитися самотньою. Не тільки не повинна залишитися самотньою, одинокою, покинутою і залишеною рідними, чи близькими, чи друзями, але вона не повинна почуватися такою. І тому вже завдання тих, хто поруч, завжди підтримувати, завжди допомагати, завжди бути поруч – словом, вчинком, порадою, просто навіть присутністю. Що допомагає людині в житті з Богом? Це Божа присутність, це розмова з Богом (чим є молитва), і це причастя бути з Богом. Так само і в спілкуванні з людьми важлива присутність, важливе слово, важлива порада і важливе спілкування.
– Яке місце страждання в житті Ісуса Христа – як приклад для нас?
– Христос постраждав заради нас, людей, заради нашого спасіння, – так говорить, так навчає Церква. Христос, будучи Богом, став людиною. Став людиною, щоб пройти людський земний шлях. Сам Бог прихилив Себе до землі й до людини. Сам Бог умалив Себе настільки, щоб пройти через найважчі випробування, найважчі страждання: розп'яття на хресті та смерть. І будучи на хресті, коли до Нього кричали, насміхаючись і глузуючи: «Ти, що інших спасав, спаси Себе, зійди Сам з хреста!», Він звертався до Отця тільки одними словами: «Боже, прости їм, бо не відають, що творять».
Це важливий приклад, важлива наука для нас. Коли нам важко, ми дуже часто шукаємо винних. Коли трапляються кризи, ми, безумовно, шукаємо відповіді: чому? за що? як довго терпіти? коли це закінчиться? Але як важко нам буває віддатися на волю Божу! Як складно нам буває терпіти, не знаючи, скільки ще будуть тривати цей біль, ці страждання! Як важко нам буває переживати цю кризу! Важко тільки тому, що ми відчуваємо себе самотніми і покинутими.
Просіть Бога, щоб Господь допомагав нам у всьому. У всьому – у радості, у втісі, в добрі, а також у складні моменти нашого життя. Бо Христос Своїм життям, Своїми стражданнями, Голгофою і, найголовніше, воскресінням показав, що Він з людиною. Коли люди ставлять питання: «Де Бог, коли стільки крові, коли стільки смертей, коли гинуть невинні, коли помирають діти?», треба пам'ятати, що Бог не десь там, на абстрактному небі, а Бог знаходиться в епіцентрі трагедії. Бог знаходиться саме там, де найбільш боляче, там, де найбільша темрява, Бог саме там, де найбільше страждають. Бог серед зруйнованих будинків, під завалами, Бог в окопах. Бог там, де горить, де страшно. Бог там, де болить, де плачуть, – саме там Бог. І життя Христа, Його хресна дорога, Голгофа і Його воскресіння яскравим є свідченням того, що Бог завжди з нами.
– Чому мученики та святі часто проходили через страждання?
– Мученики страждали за віру. Мученики не шукали земного царства, а святі йшли тією єдиною дорогою, яка веде до вічності, до спасіння, до Царства Небесного. І це не широка автострада, а вузенькі врата – дорога до вічності, до Царства Небесного, дорога до Бога, дорога до спасіння. Це не шлях, яким легко і зручно йти. Це – хресна дорога. І ми про це сьогодні вже багато говорили. Це дорога, коли ти почуваєшся сам, коли ти почуваєшся зрадженим. Це дорога, коли ти почуваєшся залишеним. Це дорога, коли тебе і на якій тебе покидають сили, коли ти не маєш чим дихати, але це та дорога, яка веде до Бога. Саме тому приклад святих, приклад мучеників є для нас прикладом слідування за Христом. Бо ті, кого ми сьогодні називаємо святими, і ті, кого ми називаємо мучениками, це такі ж самі люди, як і ми. Це люди, які жили подібно до нас, проходили через такі самі спокуси, через такі самі випробування, через такі самі життєві кризи, але не зраджували Бога і Церкву.
Повністю подивитися передачу можна за посиланням.
- Предметно-тематичні рубрики
- Адміністративно-територіальні
- Єпархія
- Капеланська служба єпархії
- Кафедральний собор Святої Трійці в Луцьку
- Деканат монастирів
- Горохівський деканат
- Камінь-Каширський деканат
- Ківерецький деканат
- Луцький міський деканат
- Луцький районний деканат
- Маневицький деканат
- Ратнівський деканат
- Рожищанський деканат
- Старовижівський деканат
- Цуманський деканат
- Шацький деканат
- Волинська православна богословська академія
- Персоналії
- Михаїл (Зінкевич), митрополит
- Філарет (Денисенко), почесний Патріарх
- Александрук Анатолій, протоієрей
- Андрухів Дмитро, протоієрей
- Антонюк Віталій, протоієрей
- Арсеній (Качан), ієромонах
- Близнюк Юрій, протоієрей
- Бодак Роман, протоієрей
- Бонис Іван, протоієрей
- Бучак Михайло, протоієрей
- Вакін Володимир, протоієрей
- Вронський Олександр, священик
- Гринів Богдан, протоієрей
- Гуреєв Іван, священик
- Димитрій (Франків), ієромонах
- Зеленко Іван, протоієрей
- Клочак Василь, протоієрей
- Кованський Артем, священик
- Константин (Марченко), архімандрит
- Коць Сергій, протоієрей
- Лазука Микола, протоієрей
- Левковець Іван, протоієрей
- Ледвовк Сергій, протоієрей
- Лехкобит Віталій, протоієрей
- Лівончук Сергій, священик
- Макарій (Дядюсь), ієромонах
- Мельничук Михайло, протоієрей
- Мицько Володимир, протоієрей
- Мовчанюк Андрій, протоієрей
- Нестор (Олексюк), ієромонах
- Никодим (Смілий), ієромонах
- Пушко Віктор, протоієрей
- Ротченков Андрій, священик
- Савчук Микола, священик
- Святополк (Канюка), ігумен
- Семенюк Іван, протоієрей
- Собко Віталій, протоієрей
- Хлопецький Юрій, протоієрей
- Хромяк Андрій, священик
- Цап Микола, протоієрей
- Цап’юк Микола, протоієрей
- Цилюрик Ігор, протоієрей
- Черенюк Ярослав, священик
- Шняк Василь, протоієрей
- Яків (Мільян), ігумен
- Коць Микола, архідиякон
- Анастасія (Заруденець), ігуменя
- Марія (Ігнатенко), ігуменя
- Гребенюк Віктор
- Савчук Лариса