Як не втратити віру в часи випробувань і криз?

Про це говорив протоієрей Віктор Пушко, голова інформаційно-видавничого центру єпархії і настоятель луцького храму Софії – Премудрості Божої, у передачі «Церква та релігія» на телеканалі «Конкурент ТV».

– Чому, на Вашу думку, Бог допускає страждання і випробування в житті людини?

– На це питання я би подивився трошки з іншої перспективи. Коли ми говоримо: «Бог допускає страждання в житті людини», ми забуваємо про те, що людина в житті робить свідомий вибір. І вперше такий вибір був зроблений нашими прабатьками ще в раю. Господь застерігав їх від споживання тільки плоду одного дерева – пізнання. Але наші прабатьки, людина, людство пізнало як добро, так і зло. І тому страждання є невід'ємною частиною людського буття, онтології в людському світі, – це те, що винесла людина з раю, пізнавши зло. Якщо ми будемо пам'ятати про те, що Бог, у Якого ми віримо, Сам пройшов через страждання, тоді ми задумуємося, чим насправді є страждання в житті людини і чи можна зробити так, щоб за волею Божою уникнути будь-яких страждань, будь-якої скорботи в світі й будь-якого горя. Господь прийшов до воскресіння через зраду, пройшовши через маловір'я учнів, через їхню байдужість, через їхній страх, наляканість, через їхню відсутність, терпів глузування, терпів страждання на хресті як людина. Пройшов через реальні страждання. Він Сам допускає ті страждання, через які Сам пройшов. Ось саме з такої перспективи, напевно, і ми повинні дивитися на усяке горе, страждання, які є в житті людини.

– Як зберегти віру, коли здається, що світ навколо руйнується?

– Сам Бог пройшов через те, що інколи нам здається кінцем, що інколи нам здається безвихіддю. Але Христос воскрес. І воскресіння Його сталося тоді, коли нікого не було поруч, коли, очевидно, була найглибша ніч. Жони-мироносиці побачили воскреслого Христа лише рано-вранці, на світанку. Христос воскрес у найтемнішу і найглибшу ніч. Темрява не здолала світло. І тому, як би важко не було людині чи народу (як зараз нам, у час війни), якими б темними не здавалися часи, завжди треба пам'ятати й уповати на Бога, на милість Божу, на Божу присутність і на те, що Сам Бог, ставши людиною, пройшов цим хресним шляхом. Пройшов тією дорогою на Голгофу, якою часто проходить людина: чи це через втрату рідних і близьких, чи це через важку хворобу, чи це через складні обставини життя. Але людина ніколи не буває залишена Богом, людина ніколи не буває покинута. І завжди після навіть найглибшої темряви і ночі приходить світанок. Тому головне – не втрачати надії, не втрачати уповання на Бога, завжди шукати вихід в собі, завжди шукати вихід у своїх внутрішніх силах і ніколи не опускати рук. Пам'ятати, що Господь нам дає той хрест, який ми можемо понести, і дає ту чашу (і не більше!), яку ми можемо випити.

– Чи є різниця між спокусами та випробуваннями для християнина?

– Різниця між спокусами і випробуваннями, звичайно, є. Тому що спокуса – це те, що стоїть перед вибором людським, це питання до самої людини, яке рішення, який вибір вона прийме: піддатися спокусі чи подолати її. А випробування інколи чи здебільшого посилається людині всупереч її волі. Людина приймає випробування ті, які випали в її житті або в житті її рідних і близьких. Спокусу людина може відкинути, хоча не завжди це вдається. Випробування, труднощі життєві інколи відкинути й уникнути ми не можемо. Ми мусимо їх прийняти, прожити, пережити, можливо, з новим досвідом, осмислити те, що з нами відбувається, або те, що відбулося. Спокуса с це теж досвід, як і випробування. Досвід для удосконалення духовного життя, для вдосконалення людини. Той, хто поступається спокусам, раз за разом буде поступатись усе більшим і більшим гріхам. Той, хто не може встояти перед гріхом, усе більше і більше буде заглиблюватись у гріховне життя. Той, хто здатен пережити випробування, загартовує свою волю. Він загартовує себе – як свою віру. Він більш стійкий до будь-яких випробувань, які можуть траплятися в житті. Віруючій людині дуже часто легше прожити, пережити випробування, якщо вона осмислює, що все, що дається в її житті, дається їй згори, дається їй з волі Божої. І тому, надіючись і уповаючи на Бога, людина може пережити будь-які випробування, а також здолати і спокуси.

– Які молитви, духовні практики допомагають витримати важкі часи?

– Треба розуміти, що духовні практики – це не щось, що ми можемо практикувати якийсь час, а потім відступити від цього. Духовне життя слід практикувати постійно, кожного дня молитися. Духовні практики – це у т. ч. аскеза, і це не банальний якийсь піст, який ми розуміємо як утримання в їжі. Часто піст – це, насамперед, самообмеження внутрішнє. Буває так, що в складні часи Церква, навпаки, послаблює піст для віруючих, як, наприклад, це було в час пандемії. А бувають моменти житейські, коли сама людина може на себе накласти піст, коли вона бачить, що не справляється, не здатна пережити якісь кризи в своєму житті, якісь психологічні стани. І тоді, безумовно, на допомогу приходить саме молитва і піст. Згадайте слова Спасителя, Який говорив [про бісів], що «цей рід не може вийти інакше, як від молитви і посту» (Мк. 9:29). Безумовно, духовні практики – це, в першу чергу, воцерковлене життя, це життя в церкві: регулярна, постійна участь у богослужіннях, Сповідь, Причастя. Духовні практики – це Слово Боже, це Священне Писання. Люди шукають духовних практик, але в кожного вдома є Біблія, в кожного вдома є молитовник. Поруч із нашими будинками в кожному місті є чимало церков. Чому не почати своє духовне життя, свою духовну практику саме з храму, саме з молитви, саме з читання Біблії? Не треба чогось особливого, не треба якихось надмірних подвигів. Починати треба з малого, але важливо, щоб це було постійним.

– Чи варто шукати відповідей на свої страждання, чи краще довіритися Божій волі?

– Це цікаве питання, тому що, з одного боку, безумовно, ми повинні заглиблюватися всередину самих себе, шукати відповіді на питання, які у нас виникають. Безумовно, саморефлексія важлива. Важливо те, що ми називаємо контемпляція, або умоспоглядання. Але тут є дуже тонка межа. Дуже часто відповіді на наші питання ми знаходимо не відразу. Мусить пройти якийсь час. Інколи це десятки років, коли ми розуміємо, чому це сталося, для чого і що в нашому житті внаслідок цього змінилося. Інколи треба покластися на волю Божу, проявити смирення, попросити в Бога сили прийняти те, що трапилось з нами в житті. Але інколи варто й проаналізувати. Якщо ми не знаходимо відповіді на свої питання, можливо, варто почекати. Можливо, життя відкриє нам через якийсь час. Можливо, ми це дізнаємось згодом, а можливо, це залишиться для нас загадкою аж до останнього дня нашого життя. А буває так, що треба побачити те, що безпосередньо перед нашими очима, особливо якщо якісь проблеми трапляються в нашому житті внаслідок гріха, внаслідок наших помилок, внаслідок нашої, можливо, байдужості, можливо, маловір'я чи інших моментів. Тому тут підхід не може бути універсальним. І в кожної людини бувають свої індивідуальні особисті моменти в житті, коли вона повинна зважити: чи довіритись волі Божій, чи знайти відповіді на ті питання, яке життя ставить перед нею.

– Як розпізнати Божу підтримку у повсякденних подіях під час кризи?

– Найважче в час кризи людині зрозуміти, що вона не залишена, що Бог завжди є поруч, що Бог знає усяку і кожну потребу. Нам усім, християнам, віруючим і навіть невіруючим людям, треба розуміти, що інколи Бог говорить до нас навіть через мовчання. Турбується, піклується і бачить нас навіть тоді, коли нам здається, що Його поруч немає. Знову ж таки, повернусь до життя самого Спасителя, самого Христа. Він був сам у пустелі й постив 40 днів тоді, коли Його тричі спокушав диявол. Він залишився сам у Гефсиманському саду, просив Своїх учнів, апостолів: «Не спіть, бадьоріться, бо наближаються страшні часи, коли Мене віддадуть на суд». Але вони поснули. Він перший раз повернувся – вони сплять. Він другий раз повернувся – вони знову дрімають. Христос молився теж, будучи насамоті, будучи, як здається часто нам, залишеним апостолами, учнями, послідовниками. Так само був і на хресті, коли глузували і сміялися з Нього. Але смертю, як ми знаємо, ніщо не закінчилося. Христос воскрес. І от саме у Воскресінні Христовому людині треба завжди бачити це світло, яке обов'язково з'явиться після найважчої, найскладнішої кризи. Чи це світло буде у цьому житті, а можливо, це вже буде у загробному, потойбічному світі, у вічності, але світло Христове, світло життя, світло любові не огорне ніяка темрява. Про це важливо пам'ятати кожному християнину в час найбільшої кризи: чи це особистої, чи це суспільної, як, наприклад, зараз ми переживаємо в Україні. І ніколи не втрачати надію й уповання, пам'ятаючи, що Христос воскрес, зруйнував ворота пекельні, подолав силу диявола, життя перемогло смерть, а світло подолало темряву.

Повністю подивитися цю передачу можна за цим посиланням.