Такої розкоші продавці ялинкових передноворічних базарів ще не знали. Жвава торгівля стартувала з початку грудня і тривала аж до приходу Нового року. До Різдва Господнього 25 числа християни вже купили лісову красуню, а після свята за новим стилем почали прикрашати оселі всі ті, хто слухається порад московського кирила гундяєва.
Вже друге Різдво Україна офіційно відзначає 25 грудня. Після календарної реформи 2023 року дата 7 січня, за яке так трималися в часи Радянського Союзу, перестала бути офіційним вихідним. Більшість справді святкує 25 грудня народження Ісуса Христа, однак частина людей ще не звикла й відзначає або два Різдва, або досі 7 січня.
Юліанський календар було запроваджено в 46 році до н. е. за ініціативи Юлія Цезаря. А всі християни почали ним користуватися у 325 році н. е.
Для того, щоб виправити календарну неточність, яка накопичилася впродовж століть, у 1923 році на Синаксі (зібранні) предстоятелів Православних Церков у Константинополі під головуванням Вселенського Патріарха Мелетія IV було схвалено оновлений, так званий новоюліанський календар. Відзначати Різдво Христове 25 грудня Всеправославний Собор вирішив того ж року.
На це погодилися майже усі Церкви світу. Попервах навіть московський патріархат, але хутко дав задню. З тих часів МП, а згодом за нею і Київський Патріархат в Україні, зберігали вірність юліанському календарю. За ним Різдво – 7 січня, а Новий рік мав би бути 14 січня.
За старим стилем живуть і, відповідно, святкують Різдво 7 січня всього декілька Православних Церков у світі – Єрусалимська, Російська, Сербська, Грузинська, Македонська, Польська, а також афонські монастирі. До 2023 року з ними були і всі українські православні церкви та УГКЦ. За деякими даними, це 25 % християн світу. Інші 75 % відзначають Різдво в ніч з 24 на 25 грудня.
25 грудня помилково пов’язується виключно з католицизмом, адже у цей день святкують більшість православних світу, отже неправильно казати «католицьке Різдво», коли йдеться про цю дату.
Перенесення святкування Різдва в Україні з 7 січня на 25 грудня обговорювалося з 2015 року. Спершу ми почали відзначати народження Христа двічі на рік. У 2017 році Верховна Рада прийняла закон, який унормував святкування Різдва двічі та зробив 25 грудня вихідним днем. У 2022 році ПЦУ дозволила єпархіям проводити Богослужіння на Різдво Христове за новоюліанським календарем, тобто 25 грудня.
Українська православна церква (московського патріархату) була і лишається однозначним противником перенесення святкування. Отже, крім продавців ялинок на ринках, які мають економічну вигоду за тривалістю продажів, це невигідно більше нікому. Та й логічний процес святкування Нового року перед Різдвом у час Пилипівського посту був невиправданим випробуванням для християн. Усі не схвалювали такої послідовності й повторення святкових дат. Іноземці ніяк не могли зрозуміти дублювання наших празників, а ми вбачали в тому навіть деяку перевагу в подвійних застіллях. Ми ж усі маємо бажання інтегруватися в європейську спільноту, чекаємо підтримки союзників у боротьбі з рашистським агресором і, разом з тим, підтримуємо московію старими датами святкування Різдва.
Поплічники північного диктатора пішли ще далі: у білорусі для шкіл видали спеціальне розпорядження щодо репертуару новорічних свят. Під заборону потрапили традиційні різдвяні колядки, а також англомовні пісні та західні мелодії, наприклад, Jingle Bells. Також на шкільних святах заборонили присутність Санта Клауса і ялинкові прикраси, які можуть асоціюватися із західними традиціями. А от рекомендували на всіх рівнях системи освіти білорусі використовувати російські новорічні традиції. Санті Клаусу тут місця нема, бо він особа прозахідна й американська. Хоча насправді це і є знайомий українцям із давніх християнських часів святий Миколай, особа цілком реальна зі статусом святителя, а Дід Мороз – міфологічний персонаж давньослов’янських племен.
У давнину його вважали повелителем зими та морозів і називали по-різному: Тріскун, Студенець, Карачун, Зимник, Мороз, Дядьо Коледа, Позвізд. Існує міф, що Дід Мороз – це перевтілення слов’янського бога Мòрока, якого вважали повелителем зими та холоду. Образ Діда Мороза був злим. Його уявляли велетенським дідуганом із сивою бородою, що виморожував людей, посіви та худобу. Селяни боялися цього персонажа, залишали для нього гостинці: млинці, кисіль, печиво. А в деяких поселеннях навіть людську жертву: у лісі до дерева прив’язували молоду дівчину та залишали на ніч. Так просили не губити посіви та худобу. Якщо дівчину вранці знайдуть замерзлою та ще й покритою льодом чи снігом – це означає, що Мороз прийняв жертву і люди перезимують без втрат.
Із розвитком суспільства жертви для міфологічного Зимника ставали менш жорстокими. Замість людей його задобрювали вбитими тваринами або їжею. Робили це у день зимового сонцестояння, коли ніч була найдовшою в році. Його вважали початком астрономічної зими і, зазвичай, погода була найбільш морозною. Тому люди намагалися робити підношення лісовим богам, які розвішували на гілках дерев. Приносили в ліс напої, їжу, розпалювали ритуальні багаття, колядували та ворожили. Так святкували народження нового Сонця. Вважається, що ці обряди були зачатками сучасного святкування Нового року.
З появою християнства Церква стала засуджувати поклоніння образу Тріскуна, адже вважала це тяжким гріхом. На зміну злому образу прийшов добрий − святий Миколай. Йому не треба було приносити пожертви, адже він не нищив людей та їхні статки морозами. Натомість приносив дітям подарунки, а неслухняним міг принести під подушку різки.
А Дід Мороз як добрий персонаж з’явився лише наприкінці 30-х років ХХ століття. Сталося це через те, що більшовики, прийшовши до влади, розгорнули антирелігійну політику, образ святого Миколая, що виконував доти роль дарувальника гостинців для дітей, заборонили. На зміну прийшов оновлений образ Діда Мороза − доброго персонажа із сивою бородою, що не має стосунку до церкви. Нещодавно кремлівські посіпаки шокували світ передноворічним відеороликом, де так званий Дід Мороз у дуеті з воїном ворожого війська збивають у небі Санта Клауса, що летить до дітей з подарунками. Пояснюють це тим, що, мовляв, нічого американського і західного не може бути над їхніми головами…
Ми живемо в часи змін. Змінюємось ми, змінюється наше оточення, усе навколо нас зазнає змін. Зміни – це те, чого ми зазвичай боїмося, бо не відчуваємо контролю над своїм життям. Що Біблія говорить про зміни? Ми маємо вчитися довіряти Богу в часи найбільших і найжахливіших змін, дозволивши Йому змінювати нас самих, щоб ми уподібнювалися до Ісуса Христа. Нам обіцяно, що все сприятиме добру для тих, хто любить Його і дотримується Його заповідей. Бог іде з нами цим життєвим шляхом – Його присутність є завжди поруч, направляючи нас. «Отже, хто в Христі, той нове творіння; давнє минуло, – ось постало [все] нове!» (1 Кор. 5:17); «Все має свій час, і кожна справа під небом має свою пору» (Проп. 3:1); «Але ж Я роблю нове, і воно вже настає, – невже ви цього не розумієте? Я прокладу в пустелі дороги, а в степах з’являться ріки» (Іс. 43:19).
Потрохи і в наших пустелях духовності з’являються струмочки вологи, яка живить свідомість. Тримаючись за старе і підтримуючи штучно придумані традиції, ми ллємо воду на чужий млин, який нещадно перемелює нашу ідентичність, спопеляє нашу культуру і духовні цінності. Ми всі з надією дивимося на Захід і готові долучитися до спільної справи відновлення суспільної справедливості на демократичних началах. Рашистські «лапті» аж ніяк не допоможуть нам у цій нелегкій ході до правди. Новий час у буквальному і переносному розумінні стукає в наші двері. «Але ж Я роблю нове, і воно вже настає, – невже ви цього не розумієте?» (Іс. 43:19).
