Різдво Христове – найшанованіший день народження у світі. Люди різних національностей, культур, соціальних верств, матеріального становища, поглядів і переконань святкують Різдво Христове. За значенням воно друге після Великодня, хоча у багатьох католицьких країнах народне благочестя відводить йому головне місце серед свят.
Різдво, свято оновлення, однаково близьке кожному. Воно несе з собою приплив свіжих творчих сил, надію у звершення починань. Такий піднесений настрій завжди передавали у своїх творах митці, оспівуючи цю доленосну для людства подію. Мабуть, жодна інша тема євангельської історії не отримала у мистецтві такого розмаїття варіантів і творчих інтерпретацій, як Різдво Христове. Сотні творів різних жанрів, стильових і колористичних уподобань залишили людям художники – великі та знамениті, маловідомі та безіменні, вражаючи не лише неймовірним різноманіттям форм, барв і творчої уяви, але й особливим духовним наповненням.
Одним із таких є образ «Поклоніння Немовляті» кінця ХVIII ст. – копія твору Антоніо да Корреджо (1489–1534) – великого італійця, живописця періоду Високого Відродження. Оригінал зберігається в Галереї Уфіцці, у Флоренції (Італія). Одну з копій представляє Музей волинської ікони у Луцьку. Образ був переданий до Волинського краєзнавчого музею у 1979 році Анастасієм Леснюком.
«Поклоніння Немовляті» є втіленням теми поклоніння Діви Марії. Богородиця стоїть на колінах перед новонародженим Христом і поклоняється Йому.
Немовля Ісус випромінює сяйво й освітлює інтер’єр, написаний м’якими тонами. Помітно, що художник любив світло, добре володів мистецтвом його передачі, через світло умів висловити таємничу тишу і ніжну прохолоду – чи то раннього ранку, чи пізніх вечірніх годин. Гра світла і тіней, власне, і творить дійство. Яскраве світло виходить від Божественного Немовляти, що неприкритим лежить на грубому ложі. Світло тане на обличчі Діви Марії, Яка з материнською ніжністю споглядає на Сина, вихоплюючи Її схилену над Дитиною постать із темряви. Світло м’яко лягає і дає можливість роздивитись ніжний, юний лик Діви, русяве блискуче волосся, прикрите зелено-синім покривалом, тонкий стан у рожевій туніці й легкій шалі, що огортає шию. Світло падає полисками на колону, шириться і змішується зі світлом невидимої тут вифлеємської зорі, що вже зійшла, розливається позаду Марії з Немовлям, освітлюючи пейзаж із темних пагорбів з оливами, куща й одинокої сосни.
Небо – неспокійне. Хмара повільно запливає у картину, починаючи на очах заповнювати її простір, як символ-нагадування про жертовну місію Дитини, що народилася. Місцями глибока і контрастна світлотінь таємниче збільшує, округлює форми предметів на першому плані. Світло хоч і приглушує тональність барвистої гами, але не позбавляє колір певної звучності. У такий спосіб художник створює чарівний світ, де світло бореться з пітьмою і перемагає: робить тіні прозорими, а момент дива народження сліпучо-яскравим.
Попри споглядальність зображуваного дійства, твір пронизано сильною внутрішньою динамікою, композиція вражає незвичайною життєвістю, з якою художник трактує надприродну подію. Створений майстром образ підкорює одухотвореністю і ліричністю, викликаючи благоговійний трепет.
З часу написання цієї картини пройшли століття. Але вона зачаровує таїною дива Різдва Христового, демонструючи втілення жертовної любові, любові Божественної і людської, нагадуючи нам, що Син Божий прийшов на землю зі світлом пізнання, щоб навчити нас чеснот, яких часто не вистачає і в нинішньому світі: взаєморозуміння і співчуття, тепла й милосердя, доброти й любові.
