Декан монастирів єпархії, намісник чоловічої обителі Святителя Миколая Чудотворця в с. Жидичин Ківерецького деканату (Луцький р-н) взяв участь у черговій передачі «Духовна абетка» на «12 каналі» й відповів на запитання журналіста Юрія Ричука.
– Будемо говорити, де закінчується рівність і починається гріх. І взагалі, як християнину ставитись до проблеми ЛГБТ. Отче, як християнину до цього ставитись потрібно?
– Ну, ставитись потрібно спокійно. Реагувати спокійно, це не якась нова проблематика. Про ці речі говорилося і в Старому Заповіті (тисячі років тому), ці речі існують і сьогодні, будуть і завтра. В житті людському присутній гріх. Що нам усім з тим робити? Змиритися і впустити до себе в життя, в свою оселю? Сказати, що це норма, чи все-таки називати своїми іменами: біле – білим, чорне – чорним?
– Назвіть речі своїми іменами – що це?
– Гріх, відхиленнялюдської психології, бажання задовольнити власну хіть і відсутність праці над собою. Звичайно, треба розглядати кожну людину, бо кожна людина індивідуум.
Важливим у житті будь-якого суспільства повинна бути шкала цінностей, система координат, яка визначає, що добре, а що погане. А що для такого толерантного суспільства є мірилом істини? Мені запропонують: права людини. Я тоді поставлю наступне запитання: а хто визначає ці права і навколо чого ці права визначаються? Якщо немає ніякої системи координат, якщо немає ніякої системи цінностей, то що визначає права людини? Той каже: «Мені подобається це, і я вважаю, що маю на це право». Інший каже: «Мені подобається оце, і я маю на це право». Третій скаже, що йому подобається оте, завтра вони посперечаються між собою. Не маючи системи координат, цінностей, – хто переможе? Переможе той, хто грубою силою доведе, що його цінності більші, цінніші за твої.
– Ну чому? Системою координат є закони, прийняті в країні. Є законотворці, яких вибирають, вони їх пишуть і за цими законами живемо. Юридичні закони. В нас світська держава, і, відповідно, світські закони.
– То, власне, я про це й кажу: хто пише ці закони?
– Люди, яким усе суспільство, весь народ довірили ці закони написати.
– На які цінності вони опираються? Враховуючи формат передачі, ми говоримо до віруючих людей, так? Ну і є люди, які не сповідують наших цінностей, не є прихильниками будь-якої конфесії. Вони цілком мають право з нами не погоджуватися. Чому ж ми маємо право чітко говорити про свою позицію? От є дослідження Центру Разумкова, проведене у 2023 році. У нашій країні називає себе віруючими людьми 84 % людей, саме християнських конфесій, людьми невіруючими – 0,2 %, активними атеїстами – 0,8 %. Разом з невіруючими їх 1 %. Я як священник нагадую: дивіться, в нас є наша конституція – [Біблія]. А про що говорить ця конституція? Те, що [стосовно ЛГБТ] назвали дуже гарним словом «рівність», – це гріх…
– А можна навести місце з Біблії, де сказано про ці речі?
– Почнемо з Книги Буття. На противагу сучасній Вікіпедії, яка визначає, що є сім гендерів, читаємо: «І сказав Бог: створімо людину за образом Нашим [і] за подобою Нашою… І сотворив Бог людину за образом Своїм, за образом Божим створив її – чоловіка і жінку створив їх» (Бут. 1:26–27). Читаю наступний уривок зі Святого Писання, це Книга Левит, 18-й розділ, 22–23 рядки: «Не лягай з чоловіком, як з жінкою: це мерзенність. І ні з якою худобою не лягай, щоб вилилося [сім’я] і осквернитися від цього; і жінка не повинна ставати перед худобою для злучення з нею: це мерзенно. Це гидота в очах Моїх», – каже Господь.
– Тобто в Біблії лягати зі своєю статтю і лягати з худобою – гріх.
– А в сучасному суспільстві – це один із «гендерів». Хтось себе ототожнює, що йому так добре, хтось – отак добре. А ми маємо Священне Писання, яке чітко й однозначно говорить, що це гидота, це мерзенно перед Богом. Це розпалення людської плоті: людина настільки не впорядкувала свого життя, не навела в ньому лад, віддалася своїм пристрасним бажанням і живе як хоче, і намагається в якийсь спосіб це «вибілити», показати, що це «нормально». Але, знаєте, мені боляче й інколи соромно, що ми живемо, здавалося б, у здоровому суспільстві, а якісь ненормальні речі називають «нормальними».
– Тренд останніх років – це рівнятися на Європу. А Ви згадали (якраз ми почали розмову до ефіру), що у Вас був якийсь цікавий досвід життя за кордоном.
– Я рік жив і служив у Німеччині, біля Ганновера є таке місто Целлін. Ну і, відповідно, їздив по всій Німеччині. І ось що мене вразило у Гамбурзі: на одній із центральних площ – великий кафедральний костел католицький і на ньому висів великий прапор ЛГБТ-спільнот. Я запитав: «А що це? Як це пояснити?» Мені кажуть: «У нас тут, розумієте, такий мікрорайон, якщо вони цього прапора тут не повісять, їм завтра просто спалять цей костел». Знаєте, дуже страшно, якщо ми суспільство заведемо в таку ситуацію, коли як жити, розвиватися буде диктувати агресивна меншість. [...]
– Але країна сама по собі існувати не може сьогодні. Українці мусять бути або в одній спільноті, або в іншій. Цей поділ між країнами чи між цивілізаціями в світі стає все чіткішим і чіткішим. Тобто є з одного боку Росія, Китай, Північна Корея і т. д. А з другого боку – це Європа, Америка і т. д. А Україні потрібно вибирати: чиї цінності сповідувати, з ким бути, з ким дружити. Як бути українцям? З ким бути?
– Мені завжди так прикро, коли ми говоримо: то Україна має рівнятися на Росію, то на Європу. Та не рівнятися, а бути українською!.. Україні місце в сім'ї цивілізованих європейських країн. Це питання недискусійне. Але бути там країною з гідністю. Ось Польща, яка вже тривалий час у Європейському Союзі, так? Чому в Польщі президент Дуда не боїться прирівняти ідеологію ЛГБТ до фашизму? Ну тобто їхній суспільний ріст, їхнє виховання, їхня приналежність до традиційних цінностей лишається на досить високому рівні, і вони знають собі ціну. Польща сьогодні почувається дуже впевнено і розвивається дуже динамічно. Вони зберігають своє лице, не стидаються того, що вони поляки, що вони католики. Вони не стидаються цього, вони відстоюють це. [...]
– Як Ви вважаєте, якщо, наприклад, я християнин і бачу якусь пропаганду ЛГБТ у фейсбуці… От мій знайомий написав, скажімо, що «я за рівність» і я поставив прапор веселковий. Я повинен йому в коментарях написати «ти неправий, тому що…» чи пройти мимо?
– Я коли дивився цю вашу дискусію в інтернеті, в мене рука була на телефоні, мені хотілося написати: «Сумно». Сумно чому? Тому, що я коли дивився, хто підтримував цю ідею, – це люди, яких я глибоко поважаю, яких я глибоко люблю. Це колишні наші колеги по журналістському цеху. І мені було сумно, що ці люди завтра прийдуть у храм, що ці люди завтра будуть просити допомоги в Бога, а сьогодні своїм лайком підтримують антибожу позицію. Але я не написав, а виникла ідея сьогоднішнього ефіру. Агресія ж нічого не вирішує. Наші лучани, колишні мої колеги, дозволяють собі в постах писати: «Геть попів! Вони нікому не потрібні! Вони взагалі заважають суспільству! Вони як воші на тілі нашої спільноти!». Тобто це негарно і з одного боку, і з іншого.
– Один з головних аргументів тих, які «за рівність». Вони кажуть: це любов. А Бог – це любов. А дві головні заповіді Божі: «Люби Бога» і «Люби ближнього». Що ми поганого робимо? Що тут поганого? Люди не агресують, люди просто люблять одне одного і не хочуть, щоб суспільство їх за це засуджувало. Що Ви на це скажете?
– В першу чергу треба чітко зрозуміти, що – хіть, а що – любов. Любити, коли ми говоримо про справжню любов, це значно глибше поняття. І частка якихось інтимних взаємин насправді не є дуже велика. Любов – це вміти чути один одного, любов – це вміти пожертвувати собою заради один одного, любов – це терпіти один одного, любов – це прощати один одному.
– Чому це не може бути між двома представниками однієї статі?
– Коли Господь сказав: «Плодіться і розмножуйтеся і наповняйте землю», Він чітко визначився: чоловік потребує жінки, а жінка потребує чоловіка. [...]
– Я так зрозумів, це записано в Старому Заповіті?
– І в Новому теж. У Римській імперії, коли проповідував апостол Павло, це теж було звичним явищем. І апостол чітко й недозначно в своєму посланні до римської церкви говорить, що люди отуманені, роблять мерзенні речі.
– Запитаю як батько. Діти ростуть у суспільстві, діти подорожують світом, діти бачать різні ситуації. Як, будучи християнином, пояснювати дітям це?
– Принаймні читати Священне Писання, щоб вони знали чітко, чого вчить нас Господь, чого чекає від нас. Апостол Павло постійно повторює: «Пізнавайте, що є воля Божа». Тобто покликання кожного, хто називає себе християнином, проживаючи своє життя, ходячи на роботу, маючи сім'ю, здобуваючи якісь там кар'єрні успіхи, не забувати, що маємо вічну душу. І що маємо прожити з якимось сенсом, виконати волю Божу…
Пророк Осія в Старому Заповіті дуже гарно говорить: «погине народ мій через те, що не має знання», тобто проблема і сучасного християнства – в більшості своїй воно дуже номінальне. Люди ототожнюють себе з християнством – це прийти посвятити пасочку, набрати освяченої водички і посвятити зіллячко. Але це ж тільки зовнішні якісь атрибути релігійності. Насправді християнство – це те, що Господь сказав людині: як жити, як реагувати на ці всі виклики, з якими ми з вами стикаємося щодня. Від маленького свого побутового рівня вдома до великих оцих глобальних проблем, про які ми сьогодні говоримо тут у студії.
– Чомусь існує думка, що тема віри в Бога і тема ЛГБТ – це якісь дві різні речі. Тож серед представників цієї спільноти є люди, які стверджують, що вони вірять у Бога. А я знаю, що якщо ти віруючий, ти напевно що і дотримуєшся правил життя християнської спільноти, зокрема, ходиш на сповідь. Скажіть, будь ласка, отче, чи були випадки, коли до Вас на сповідь приходили люди з ЛГБТ? І вони розуміють, що то гріх, чи шукають відповідь на це питання?
– Так, звичайно, є такі. Єдине, що мене зараз насторожує, що вік цих людей зменшується. Тобто раніше приходили люди, які вже були певною мірою сформовані, середнього віку, які говорили, що в них є така проблема. Сьогодні ж про це починають говорити навіть підлітки. І от, власне, чому важлива така розмова. Тому, що є вже вплив пропаганди, що це все «нормально» і це все «модно», що це все «в тренді», що все те, чого вас раніше вчили – віра, церква, – це все «ретроградство», «воно себе віджило». І от в них зараз триває такий внутрішній розлом. Я не стидаюся з ними говорити з усіма. В нас є і молодіжний рух. І я завжди намагаюся якось віддалитися від свого віку й говорити відверто на різні теми. І вони, дякувати Богу, не стидаються, говорять. Я бачу, що сьогодні в них дуже багато дискусії внутрішньої…
– Вибачте, уточню. Ви кажете «внутрішня дискусія». Дискусія стосовно ставлення до ЛГБТ чи стосовно своєї ідентичності?
– Скажімо, так: в більшості своїй дискусії, що от подружка сказала «це нормально», от по телевізору говорили про те. Чому й виникло бажання винести нашу цю дискусію на рівень студії – тому, що я бачу цю проблему.
Це було, є й буде. І я знаю, що не в нашій з вами силі зробити так, щоб цього явища не було в нашому суспільстві. Зрештою, це право кожної людини. Моє бажання – щоб не возводили це в ранг нормальності, в національному масштабі, щоби не пропагували це з екранів телевізорів. Якщо людина, подорослішавши, сама собі визначить жити без Бога – це право людини; якщо людина, подорослішавши, вирішить собі сама жити в якійсь із субкультур, – це її право. Ми зараз не говоримо про наслідки, до чого це призведе, але говоримо, що це її право. Господь дає людині це право. Господь не спасе людину, якщо вона сама Йому не дасть на це право. Найбільша цінність християнства: Бог створив нас вільними. Вільними настільки, що Він дає навіть право обрати: якщо ти хочеш жити так, живи так. Але повинен розуміти, що завжди буде наслідок…
– Повернусь до теми ймовірної сповіді такої людини. Вона приходить і каже: «Отче, в мене є такий потяг. І якщо це гріх, то що мені робити?» Що Ви такій людині кажете?
– Кожній людині з кожним гріхом треба боротися. Ми для того і приходимо в церкву, ми говоримо перед лицем Божим про свою неміч, ми просимо Бога допомоги, щоби з гріхами боротися… Хтось постійно кається в тому, що забагато їсть, хтось кається, що не може нічого зробити з алкоголізмом, в когось проблема з наркоманією, в когось – з ігроманією, в когось – із заздрістю, в когось – з агресією, а в когось проблема, що не може обуздати свою плоть. Є одні люди, які більш-менш спокійно до цього ставляться, вони собою володіють. А є такі, які дуже розпалюються; є багато причин, чого людина себе до цього доводить. І це точка, звідки йде розвилка. Коли людина не працює над буйством своєї плоті, починає потім пробувати задовольняти свою плоть у різний спосіб. [...]
– А як працювати з буйством своєї плоті?
– Як мінімум зі стриманням у їжі, більше фізичної праці, силою волі.
– І силою волі?
– В тому числі. А ще неосудженням інших ближніх, більше звертати увагу на самого себе. Тому, що воно так пов'язано буває: тільки ти когось осудив – це означає, що не приділив часу собі. [...]
– А якось… ну до максимальної практичності. Дайте інструкцію, щоб душа була здоровою. Що потрібно робити: зранку прочитати п'ять молитов, потім піти в церкву?
– Ні-ні! Найперше треба порозмірковувати, що я роблю взагалі на цій землі. В тому-то і відмінність християнства від язичництва. В нас нема такого з Богом: ми Тобі відчитали, ми Тобі жертву принесли – і відстань від нас. Богу, в Якого вірять християни, потрібно людське серце. Господь хоче, щоб ми мали чистий з вами розум, розсудок, щоб ми дивилися і чітко розуміли, що є правда, що неправда. Щоб ми жили з гідністю, з умінням до самопожертви. І спочатку треба просто зрозуміти, для чого ти живеш. Дуже страшно мені за людей, які сьогодні відверто кажуть: «Нема Бога, я в це не вірю, це все дурне».
А Ви зі складного почали, для початку треба зрозуміти, для чого живеш. Я сам був такий. Перший раз до церкву прийшов, посповідався, причастився, коли мені було 25 років. До того ж просто собі жив, поки не почав ставити запитання: для чого живу? І невже атеїсти, комуністи праві, що я, як лампочка, колись просто погасну і мене не буде? Тоді в мене виникло запитання: почекайте, а любов? А для чого тоді любити, якщо життя – в межах кількох десятків років? Оці всі наші взаємини з рідними, з коханими людьми мають сенс у світлі слів апостола Павла: «любов ніколи не перестає». Якщо ж немає вічності, страшно тоді жити: для чого? І щось внутрішнє нам підказує, що ні, це непросто. Кант казав: «Дві речі мене найбільше дивують у світі – зоряне небо над головою і внутрішній закон у мені». Це те, про що казав премудрий Соломон: «Бог вічність поклав людині в серце». [...] У чому моя відмінність від тваринного світу? А в тому, що я вмію мислити, вмію аналізувати, вмію себе стримувати. І в творини природний інстинкт, і в мене природний інстинкт. Але я вмію його стримувати, володію собою – це призначення людини.
– Знову ж таки, про ставлення до ЛГБТ, їх присутності в нашому інформаційному полі. Взагалі суспільна мораль міняється з часом, попри те, що і тоді і зараз умовно ґрунтується на християнських цінностях… Наприклад, культ тіла не був надбанням якоїсь такої громадської свідомості. Зараз усе по-іншому. Наприклад, якщо раніше жінку з непокритою головою в храмі неможливо було уявити, то зараз це мало не норма. Якщо тату-салони на кожному кроці, це майже норма, то і це стане скоро нормою, і ми з цим змиримося і скажемо: окей, живемо з цим далі. Чому цього не може бути? Власне, така сама логіка і в зміні гендеру, тобто ти міняєш природу свою, дану Богом.
– Я вам навіть більше скажу, я можу тільки підтвердити, що все це стане «нормою». І про це говорив Господь Ісус Христос, Євангеліє від Матфея: коли ученики в Нього запитали про останні дні, Він чітко і неоднозначно почав описувати всі ці події, які ми зараз з вами проживаємо. І про те, що любов багатьох охолоне, і від віри люди будуть відходити, і байдужіти будуть, і про війни, і про епідемії... Мета нашої розмови – не спробувати спасти світ від цього (ми його не спасемо, це не в наших силах). Просто це обов'язок говорити, бо інколи мовчанням зраджується Бог.
Ми повинні говорити, а далі кожна людина одноосібно вправі визначатися, як вона буде жити, які цінності сповідувати… Мораль – це завжди стримувальний чинник, він допомагає людям. Не дивлячись на те, скільки в тебе грошей, який в тебе статус, – не гордись. Уся сучасна Європа насправді побудована на християнських цінностях… Інше питання, що сучасне суспільство вирішило, що тепер ця основа «не потрібна». Ну, знову ж таки, це суспільство має на це право. А моє завдання як священника, християнина просто про це не мовчати. Пророк Осія, який казав, що «погине народ мій через те, що не має знання», потім додав: «А знання уста священника бережуть». [...]
– Тож, власне, таке завдання і нашої програми – говорити про це щотижня. Запрошуємо до студії священників і говоримо про речі, важливі для християн і будь-якої людини. До зустрічі!
