Про це розповідає завідувач кафедри гуманітарних та практичних дисциплін Волинської православної духовної академії протоієрей Олександр Хорошко у телепрограмі «Духовна абетка» на «12 каналі».
– Щоб зрозуміти, що таке секта, хто такі сектанти і чи образливо, якщо так називати представників окремих релігійних організацій, слід звернутися до етимології (походження) слова «секта», що в латинській мові має два значення. Перше – це «школа, напрям; спосіб мислення», а інше значення – «вчення», пояснює панотець. У давнину сектантами називали учнів певного філософа.
Але згодом в історії церкви слово «секта» набуло нового значення. Це пов'язано з тим, що виникає багато різноманітних течій або єресей, які не відокремлюються від церкви, а спотворюють її вчення. Найбільшою такою сектою було аріанство. Її основоположник Арій неправдиво вчив про Сина Божого, викривляючи догматичне основоположне вчення Християнства. З часом церква його засудила, а те, чого він навчав, вважається єретичним.
– Чи є сьогодні секти і кого ми так називаємо?
– Так, є, але наше суспільство сьогодні більш толерантне. Наприклад, у часи Російської імперії була Православна церква, яка визнавалася державою, і були певні релігійні групи, існування яких церква дозволяла. Всі інші організації називалися сектами, а їх представників переслідували, піддавали гонінню.
Сьогодні держава відокремлена від церкви, тому жодний релігійний погляд чи організація не можуть бути панівними. За законом ставлення до всіх має бути однаковим. А сектою ми офіційно нікого не називаємо, тільки у випадку, коли релігійне угруповання несе відверту загрозу: вербування і залучення людей до негативних дій, небезпека їхньому здоров'ю і життю.
– Які ознаки секти?
– У релігієзнавчій літературі ми не використовуємо слово «секта», а керуємося іншим поняттям, яке розкриває значення і діяльність нових, невластивих для нашої держави релігійних утворень, – це «новітні, нетрадиційні вірування, культи, течії». Вони з’явилися відносно недавно: кінець ХІХ – початок ХХ століть і не існували раніше.
Розрізняють основні ознаки секти. Найперше – вони приховують свою діяльність. Говорять, що тільки в них є правда і спасіння, а інші, хто за межами їхнього угруповання, – пропащі душі, в них немає жодного шансу на спасіння, якщо, звісно, не навернуться. Таку організацію зазвичай не реєструють у державних структурах.
Німецькі дослідники пояснюють, як відрізнити церкву від секти: церква – це група віруючих людей, які проходять шлях спасіння, а для секти – ти вже спасенний, якщо перебуваєш у їхній структурі, в тебе вже все добре, вже все зробили за тебе.
Але коли ми розгортаємо Священне Писання, то бачимо, що Ісус Христос ходив світом. Він якраз був, так би мовити, першим протестантом і ламав усі підходи. Юдеї Його засуджували, бо Він говорив із грішниками, з людьми, яких суспільство відкинуло. Христос розмовляв із самарянами, які були в очах юдеїв єретиками. Він спілкувався із жінкою-самарянкою. Тобто Господь бачить серце людини і спішить на допомогу, ламаючи всі стереотипи. Тому неправильно говорити: якщо ти з нами – то спасешся, а якщо поза нами – ти пропадеш. Ні, Господь веде людину різними шляхами, і ми знаємо віруючих, які шукають релігії, інші віри і ходять різними шляхами, доки не знайдуть своє, доки їхнє серце не заспокоїться.
– Чому люди змінюють віру, релігію?
– Причини бувають різні, але, насамперед, це камінь у город священнослужителя, який погано виховав свою паству. А ще може образити хтось із парафіян і людина відмовляється ходити до храму. Якщо є можливість, то треба поговорити з цією людиною, дати їй час усе обдумати, осмислити, старатися лікувати її душу. Моє завдання як священника – стримувати від переходу, показавши всю красу православної віри, прекрасні багатовікові традиції, які плекало Християнство, показати, що в Православ'ї різне стається, є різні люди, різного характеру, соціального становища, але процес спасіння можливий.
– Чи відомі Вам зараз в Україні небезпечні й таємні релігійні угруповання?
– Наразі мені нічого не відомо про такі організацій в Україні, чи вони існують. Але пам’ятаємо 90-ті роки минулого століття, «Біле братство» – якої біди воно завдало суспільству. У світі багато сект, які закликають людей, найперше, відмовитися від усіх благ цивілізації, бути скритними, віддати усе своє майно цій організації. Але найбільша небезпека, що вони закликають до самогубства. І в історії людства таких випадків масових самогубств чимало. До речі, з часом ті, кого ми називали сектантами, теж змінюються, пристосовуються до нових умов.
– Чи зросла небезпека, що люди нестійкі у своїй вірі й можуть потрапити в спілкування до сектантів?
– Така небезпека постійно була. Радянський Союз впав, виникла масова вседозволеність, безробіття, сімейні кризи, проблеми в державі, і ці організації відкривали багатьом свої обійми, втішали і тим завойовували серця людей.
– Чому небезпечний гіпноз, емоційні проповіді, якими часто користуються представники ось тих новітніх, нетрадиційних релігійних організацій?
– Тому що саме такі речі найчастіше й призводять до самогубства. Тобто спеціальні маніпуляції, використання певних технік, гіпноз – завдають людині болю і вона не може з усім цим справитися. Усе робиться з ціллю керувати нею у власних інтересах. Їй навіюють страх, що порушуються біблійні догмати, людина починає сумніватися у правильності своїх слів і дій, вона думає, що те, що було до цього, – все неправильно. Читаючи окремі уривки з Біблії, людині вселяють обов’язок коритися керівнику, слухати його, і так накладається все негативне. Якщо людина й бачить реальну небезпеку та хоче звідти вирватися, часто її звідти не відпускають через залякування, погрози, страх бути покараною Богом, вищими силами…
– Як уберегти дітей від потрапляння під цей поганий вплив?
– Самим батькам треба навчатися і цікавитися сучасними віяннями, знати, що є небезпечним. Так, ми не можемо дитину позбавити гаджетів, але треба слідкувати за тим, що вона дивиться, з ким спілкується і більше залучати до перебування на природі, до ігор. Або старатися, щоб вміст гаджетів був більш християнський.
– А як дитину привчити до церкви, щоб їй не було нудно?
– Є і дорослі, яким нудно у храмі… Дітей треба приводити з собою. Батьки мають бути зацікавлені у розвитку своїх нащадків – брати на службу спочатку на короткий час, потім на трохи довший. Є недільні школи при храмах, де коротко, але цікаво розповідають уривки з Біблії, підкріплюють це все мультиком та іграми. Тобто не тільки примушувати ходити до церкви, але й зацікавлювати, говорити з дітьми про церкву.
– Які Ваші аргументи для тих, хто втратив віру?
– Найперше, рідні таку людину мають переконувати аргументами зі свого життя. А є приклад двох учнів Христа, які його зрадили, – Юда і Петро. Юда продав Спасителя за срібняки, і тим самим призвів до пролиття невинної крові, а Петро тричі відрікся Христа. Не можна говорити, що хтось із них зрадив більше чи менше. Юда розумів, що прощення йому не буде, а Петро покаявся і сподівався на прощення. Ось у цьому їхня відмінність. Так і тим, хто сумнівається, слід це пояснювати.
Людина так створена Творцем, що вона має в щось вірити, когось бачити для себе ідеалом. У перших людей Адама і Єви ідеалом був Сам Господь. Але через гріх люди поступово відходили і замінювали цей авторитет. З’явилося язичництво, люди почали вважати, що природні явища є отим богом, лідером, на який вони повинні орієнтуватися. Так само відбувається зараз: люди хочуть когось авторитетного бачити перед собою, комусь поклонятися. Ось цей фанатизм – він неприпустимий у жодній класичній релігії, у жодній конфесії. Так, шану, повагу людині надавати потрібно – як предстоятелю церкви, як лідеру, як особистості, але слід чітко розуміти, що перед нами завжди звичайна людина, яка теж може впадати у гріх. Ось так треба аналізувати, без фанатизму.
– Як бути з язичниками, які ставлять собі Дажбога і кажуть, що вони повернулися до справжніх українських традицій, вірять у Велеса, Перуна?
– Це не ті класичні традиції, які були у язичників до Християнства. Часто у цих традиціях є і християнські елементи, як не дивно. Християни теж взяли щось із язичництва, що було характерно для певних територій. Не думаю, що варто їх переконувати. У них має бути вільний вибір.
– Доводилося чути від представників УПЦ московського патріархату, що прихожани Православної Церкви України – сектанти. Як на це реагувати?
– Про московський патріархат в Україні не хотів би говорити однозначно. Є серед них люди, які перебувають начебто у якомусь страху і не можуть зробити вибір. Думаю, з часом усе відбудеться і православ’я буде об'єднано.
Але говорячи про російську православну церкву в росії, ознаки секти часто у них помітні. Згадаймо події, які відбулися наприкінці березня цього року, – «русскій всємірний собор». Коли ми проаналізуємо постанову цього собору, то у ній, наприклад, є такі слова, що тільки їхня держава московія має право на існування. Про Україну вони говорять, що на нашій території має бути тільки їхній вплив. Захід називається сатанинським і т. д. Тобто вони себе відокремлюють від усього цивілізованого світу. З їхніх слів, мають бути тільки російська культура, традиції і віра теж. Вони готові брати до себе усіх, хто живе поза росією, але за умови, якщо ті будуть визнавати російську вєлікую культуру, мову і говоритимуть нею.
Після отримання Україною Томосу РПЦ оголошує розкольником і єретиком Вселенського патріарха. Тобто вони відокремлюються від усіх церков, які визнали ПЦУ. Церква має бути у спілкуванні з усім православним світом. Якщо вона себе відокремлює, то впадає в єресь.
Програма «Духовна абетка» – спільний проєкт «12 каналу» та єпархіальної телестудії «Собор». Цей, а також усі інші випуски можна подивитися тут.
