7 серпня виповнилося 200 років від дня народження Пантелеймона Куліша – видатного українського літератора, перекладача, вченого, громадського діяча.
Пантелеймон Олександрович (або ж, як він себе називав, Панько Олелькович) був «гарячим кулешем» – людиною запальною, складної вдачі. Не раз змінював свої переконання, проте завжди був палким українським патріотом. Великий його доробок як письменника (зокрема, це автор першого в нашій літературі історичного роману «Чорна рада»); він створив новий, фонетичний правопис, так звану кулішівку («як чуємо, так і пишемо»); багато перекладав – з оригіналів, бо знав іноземні мови, – видатних англійських, німецьких, польських письменників. А головне – завдяки його подвижництву наш народ уперше одержав Біблію рідною мовою.
Життя цього корифея почасти пов’язане з Луцьком. У 1841 році він тут учителював, і в автобіографічному творі «Жизнь Куліша» згадує про це так: «Тим часом жив Куліш у великій нужді. Довідавшись про се, рекомендував його Максимóвич інспекторові училищ Київського учебного округа, Юзефовичеві Михайлові. Зглянувся сей добродій на дотепного юношу й послав його учителем на Волинь у Луцьке дворянське училище. Там Куліш пробувáв сім місяців». І ще в іншому місці: «Юзефович, тодішній інспектор шкіл Київського учебного околу, поставив його учителем найперше у Луцькій уїздній школі… Будучи у Луцьку, написав Куліш історичний роман “Михайло Чернишенко”…»
До речі, той дім, де 21-річний Пантелеймон Олександрович викладав, зберігся. Тепер це будинок №19 на вулиці Кафедральній (див. фото).
Але найбільшим трудом його життя був перший переклад на українську мову Святого Письма. Він цим займався майже пів століття. Причому перекладав Куліш Біблію з оригіналів: Старий Завіт – із давньоєврейської, Новий – із давньогрецької. А коли роботу було закінчено, у його маєтку (хутір Мотронівка на Чернігівщині) скоїлась пожежа і єдиний рукопис перекладу згорів; збереглись лише ті частини, що до того часу вже вийшли друком. Однак, оговтавшись від удару долі, Куліш розпочав наново цю грандіозну працю.
Вдруге він її не встиг завершити. По його упокоєнні переклад Священного Писання закінчили письменник Іван Нечуй-Левицький та вчений Іван Пулюй, які допомагали Кулішеві в цьому й раніше.
Повністю Святе Письмо українською вийшло вже по смерті Пантелеймона Олександровича, в 1903 році, у Відні. Видання побачило світ коштом Британського біблійного товариства. Його фахівці ще напочатку давали Кулішеві рецензії на переклад (їхні зауваження той щиро старався виправити: наприклад, узяв і вивчив іврит). Оскільки ця книга з’явилася друком у тодішній Австро-Угорщині, до якої входила Галичина, редактори-галичани доклали своїх старань.
Зрозуміло, що відтоді значно змінилась і наша літературна мова, і наука біблеїстика пішла далеко вперед. Але Кулішева праця була першою на цій ниві.
Ось як звучить Слово Боже в його перекладі.
Із Книги Псалтирь
Блаженний чоловік, що не ходить на раду безбожних і не ступає слідом за грішниками, ані не засідає на зборах злоріків.
Но в законі Господа любується й розмишляє о законі Його день і ніч!
І буде він, як дерево, посаджене над водистими потоками, що приносить овочі свої у пору свою, і котрого лист не в’яне; і що він творить, все удається йому.
Не так безбожні: вони, як полова, що вітер розносить.
Тому не встоять безбожні на суді, ані грішні у зборі праведних;
Знає-бо Господь про дорогу праведних, а дорога безбожних щезне.
Із Книги приповісток Соломонових
Слухай, мій сину, науки батька твого, й не відкидай материного заповіту;
Бо гарний се вінок на голову твою й прикраса на шию тобі.
Сину мій! Як будуть надити тебе ледачі люде, не слухай їх;
Як скажуть: Ось ходім, засядемо, щоб убити, заляжемо на чесного, невинного,
Проковтнемо його живого, мов безодня, – цілого, мовби провалився в пропасть;
Награбимо добра ми всякого в його, сповнимо доми свої хижим лупом;
Жереб на твою пайку кидатимеш разом із нами, спільний склад буде в нас усіх, –
Мій сину! Не ходи по одній з ними дорозі, зупини ногу твою на їх стежці,
Бо ноги їх біжать до злого, і кваплять на пролив крові…
Вони-бо чигають на власну кров, і складають зраду проти своїм душам.
Із Євангелія від Маттея
Остерігайтесь подавати милостиню вашу перед людьми, щоб вони вас бачили; а то не матимете ніякої нагороди від Отця вашого, що на небі.
Тим, коли подаєш милостиню, то не труби в трубу перед собою, як роблять лицеміри по школах та улицях, щоб здобути слави в людей. Істинно глаголю вам: мають вони нагороду собі.
Ти ж, як подаєш милостиню, то нехай ліва рука твоя не знає, що робить права:
Щоб твоя милостиня була потайна; а Отець твій, що бачить потайне, віддасть тобі прилюдно.
Із Первого послання апостола Павла до коринтян
…Хибá не знаєте, що неправедні Царства Божого не наслідять? Не обманюйте себе: ні блудники, ні ідолослужителі, ні перелюбники, ні пещені, ні мужоложники,
Ні злодії, ні зажерливі, ні п’яниці, ні злоріки, ні хижаки Царства Божого не наслідять.
А такими з вас деякі були; та ви обмились, та освятились, та оправдались ім’ям Господа Ісуса і Духом Бога нашого.
На закінчення наведемо такі слова Пантелеймона Олександровича: «Що то за дух праведно людський зріс би в тому народові доброму, звичайному, шановливому, коли б усяке і вчилось у школі, й слухало церковну проповідь, і читало книжки по-свойому!»
Багато, вельми багато потрудився Панько Куліш задля цього. Честь йому й слава, і велике спасибі.
