Волинська Епархія Православної Церкви України Офіційний сайт
Головна СтаттіВіддав своє життя Господу: волинянин пройшов обряд постригу у монахи
Статті

Віддав своє життя Господу: волинянин пройшов обряд постригу у монахи

Наталія КРАВЧУК Світлина з сайта Visnyk.lutsk.ua

Напередодні Різдва Христового вражаюча духовна подія зібрала прихожанлуцького Свято-Троїцького кафедрального собору. Тут приймав постриг у монахи Дмитро Яблонський. Він взяв на себе знамено хреста Господнього – для постійної згадки про страждання, приниження, рани, розп’яття та смерть Сина Божого. Щоб по можливості наслідувати Його.

Тричі владика кидав ножиці…

Мені вперше випала нагода розділити таке трепетне дійство з її учасниками. Коли все стихло, коли згасли навіть свічки і панікадило перестало лити своє світло у храм, клубок підступив до горла. Душа завмирала в очікуванні того величного, значущого, доленосного. І єдине, на що вона була здатна, це на молитву. Таку ж палку і щиру, як прагнення цієї молодої людини зректися усього мирського і віддати себе на служіння Богові.

Біля притвору вже стояв послушник Дмитро. Біла сорочина до п’ят, у яку був зодягнутий, підкреслювала світлість його намірів. Вона вирізнялася у пітьмі. Навпроти на амвоні (спеціальному підвищенні) стояв владика Михаїл, митрополит Луцький і Волинський. У темряві він почав звершувати чин постригу у монахи.

Кожне слово владики звучало як дороговказ. І як засторога. Навіть проста людина, не втаємничена в особливості чернечого життя, мала змогу задуматися над тими істинами та спокусами, які стають щоденними в житті ченця. Та Дмитро твердий був у своєму рішенні. Він з покорою та смиренням повз навколішки до владики. Монахи захищали цей його шлях від сторонніх поглядів своїми мантіями. А у храмі було чути схлипування, бо люди відчували велике потрясіння.

Тоді тричі владика кидав ножиці, даючи послушнику останню можливість для зміни рішення. І тричі Дмитро піднімав їх і простягав своєму духовному батьку, даючи обітницю незрадливо служити Богові. І той постриг його в іноки, нарікши Петром – на честь великого апостола, старшого учня Ісуса Христа. Так відбулося остаточне зречення Дмитром цього суєтного світу.

«Спокус буде багато. Спасайся у Господі»

Петра облачили в чернечий одяг на знак прийняття «приємного ярма Христового» і з побажанням нести його легко. Взули у сандалі, щоб був готовий завжди благовістити мир світу та поспішав виконувати послух. Одягнули хреста на ознаку великого духовного подвигу й аби міг протистояти усім хитрощам диявольським. І дали в руку свічку, щоб від нього лилося світло добрих справ.

– Прийми його як сина духовного і настав на шлях спасіння. Навчи страху Божого, щоб любив Бога всім серцем, всією душею, всією силою своєю. Навчай добродійствам і гляди, щоб не загинула душа його через недбалість твою. Бо належить тобі відповісти за нього в день праведного суду, – звернувся владика Михаїл до ігумена Якова Мільяна, намісника Свято-Успенського монастиря села Сокіл Рожищенського району, де нестиме послух новопострижений інок.

– А ти, – перевів погляд на Петра, – підкоряйся, без дозволу і благословення ігумена нічого не роби. Лагідним, мовчазним, уважним будь. І заслужиш собі за це благодать від Бога: не тільки відпущення гріхів отримаєш, а й життя вічне.

І додав:

– Я бажаю тобі тієї великої віри, яку мав апостол Петро. Тієї самовідданої праці і великої турботи не лише про себе, а про всю у Христі братію. Спокус буде багато. І падінь різних – і думками, і словами, і, мабуть, помислами та ділами. Але переборюй їх і ніколи не впадай у відчай, коли у чомусь спокусився. Пам’ятай: Господь кого обирає, завжди з ним поряд є. Він невидимо буде тебе підтримувати, направляти і допомагати. Спасайся у Господі.

«Моли Бога за нас», – просила сестра

Наприкінці владика Михаїл попросив усіх, хто був присутній на чині постригу, знайомитися з ченцем. Кожен підходив з єдиним запитанням:

– Як ім’я твоє?

І той відповідав:

– Петро.

Розділити цю радість приїхали і парафіяни із Сокола. Адже добре знають Дмитра Яблонського, який кілька років тому перебрався сюди жити із Луцька. Так почалося його знайомство з людьми і монастирем, який згодом обрав своїм домом.

З особливим трепетом підійшла до монаха його сестра Тетяна. Виявляється, у них різні мами, та життєві обставини виявилися слабшими за поклик крові, теплоту їхніх сердець. Колись брата й сестру познайомила бабуся – відтоді міцнішав між ними зв’язок. Не втрачають його і тепер. Хоч життя добряче насолило…

– Моли Бога за нас, – просила, обіймаючи брата-монаха.

– Молю, – відповів, усміхаючись, сестрі.

На жаль, батьки чоловіка не дожили до цієї миті. Хочеться вірити, що вони з неба бачать сина і радіють за нього.

Visnyk.lutsk.ua

10 січня 2020 р.
Інші статті за рубриками: Чернецтво, Деканат монастирів
Архів статей
Сайти нашої
епархії
Сайт нашої
Церкви
Наші
банери