Поминальні суботи Великого посту

Для Господа нема людей померлих, для Нього всі живі, й пoминати тих, хто відійшов у вічність – друзів, родичів і знайомих, – справа богоугодна. Пам’ять про тих, хто покинув наш світ, молитви за небіжчиків, звернені до Бога, є важливою складовою православної віри. Саме тому в церковному календарі налічується більше десятка особливих пoминальних днів.

Поминальні суботи інколи називають «батьківськими», «родительськими». Що це означає і чому саме так їх нарекли? Днів, коли пoкiйних пoминають особливим чином, у році кілька. Свою назву вони отримали тому, що в зверненнях до Господа люди в першу чергу згадуютьпoмepлих родичів. Як правило, їх імена записано у книжечках-пом’яниках, які подаються для зачитування священиком на заупокійній службі. Субот, які називаються батьківськими, є сім. Із року в рік їх дати змінюються, бо залежать від дат інших церковних свят.

На Великий піст припадає три поминальниці:

23 березня, 30 березня, 6 квітня. У цей день треба молитися за померлих родичів. І також цей день має бути позначений благодійними, добрими справами.

Після зayпокiйної служби прийнято відправ­лятися на клaдoвищa, хоча це необов’язково, бо набагато більшої уваги потребують не тiла, а дyші покiйних.

Час посту – це час роздумів над своїм життям, щирої пожертви, внутрішньої зміни. У ці дні важливо єднатись у спільній молитві з усією спільнотою Церкви, а померлі є теж частиною цієї спільноти.

Християнство багато говорить про смерть. Нам, віруючим, говорити про мертвих не зовсім правильно. Мертвих не існує. Є ті, що живуть на землі, і є ті, що живуть у Вічності, по різні сторони буття. І Церква молиться за живих, і за тих, хто вже залишив цей земний світ. «Бог не створив смерті і не радіє загибелі живих, бо Він створив усе для буття» (Прем. 1:13–14). А якщо Бог не створив смерті, а все, тобто і нас, створив для буття, то смерть – це щось зовсім неприродне, не властиве людині, не є частиною її існування. А тому викликає у неїпідсвідомий страх.

Церква говорить багато про смерть не для того, щоб залякати, а для того, щоб попередити: «У всіх ділах пам’ятай про кінець твій, і повік не згрішиш» (Сир. 7:39). Бо коли прийде мить переходу по той бік, то часу для змін не буде. Ісус Христос нагадував Своїм учням про смерть: «Хто слово Моє слухає і вірить у Того, Хто послав Мене, той має життя вічне і на суд не приходить, а перейшов від смерті до життя» (Ін. 5:24).

Одним із обов’язків Церкви є молитва. На кожному богослужінні голос Церкви підноситься до Божого Престолу у проханнях, подяках і прославленні. Ми молимося за себе, за своїх дітей, батьків, родичів, друзів, знайомих, навіть за ворогів. Наші щирі молитви під час Великого посту звучать і за померлих. Адже Святе Письмо вчить, що «у Бога всі живі» (Лк. 20:38).