Життя преподобного Маркіяна, який жив у IV столітті, позначено глибокою жертовною вірою і дивовижною скромністю.
Ще у молодому віці, зрозумівши своє покликання, він пішов у пустелю, аби щиро молитися Богу. Святий багато років провів на самоті в молитві й суворому посту. Відмовившись від будь-яких побутових зручностей, побудувавши собі маленьку келію, він закрився в ній і ніколи не запалював свічки. Проте щирі молитви Маркіяна лунали далеко не в суцільній пітьмі: коли ночами здійснював молитовне правило за Псалтирем, то Господь висвітлював келію божественним світлом.
Через деякий час преподобний прийняв двох учнів, які оселилися поруч із ним, але як і раніше перебував у затворі. Виховання своїх послідовників відбувалося особистим яскравим прикладом служіння і відданості Творцеві.
Довідавшись про жертовність та молитовні подвиги подвижника, Антіохійський Патріарх Флавіан та інші єпископи просили преподобного залишити своє суворе усамітнення й долучитися до служіння у храмі, але преподобний не погодився. Не покидаючи своєї келії, він повчав усіх, хто приходив до нього за порадою, і була від того велика користь потребуючим і нужденним.
Перед смертю преподобний Маркіян заповідав своєму учневі Євсевію поховати його таємно, удалині від келії, щоб уникнути посмертної слави і не допустити спорів між охочими мати його останки в довколишніх храмах.
Преподобний Маркіян помер у 388 році.
