Волинська Епархія Православної Церкви України Офіційний сайт
Головна СтаттіІкона «Святий Миколай»
Статті

Ікона «Святий Миколай»

Тетяна ЄЛІСЄЄВА, завідувач Музею волинської ікони Ікона «Святий Миколай» з с. Микуличі Володимирського районного деканату

«Святий Миколай». Перша половина ХVІІ ст. Дерево, левкас, темпера, сріблення. Походить із церкви Собору Пресвятої Богородиці с. Микуличі Володимирського районного деканату.

22 травня відзначається як день перенесення мощей святого Миколая Чудотворця. Це свято встановлено на Русі орієнтовно в 1091 р. У народній традиції його називають «літнім Миколою», маючи на увазі не стільки час події, скільки зображення Миколая без митри.

У 2014 р. в Львівській філії Національного науково-дослідного реставраційного центру України відреставровано ікону «Святий Миколай» першої половини ХVІІ ст. Пам’ятка надійшла у фонди музею 2009 р. з церкви с. Микуличі як ікона «Моління про чашу», датована 1905 р. Верхній шар живопису в нижній частині образа був частково втрачений і відкривав нижній, який говорив про зовсім інший сюжет, – швидше за все, зображення святого Миколая. Проведені у 2012 р. рентгенографічні дослідження перевершили всі сподівання. На знімках відкрився чудово збережений лик Миколая, який попередньо датували кінцем ХVІ ст.

Науковці музею відзначили, що трактування образу є не характерним для волинського іконопису. Глибше вивчення пам’ятки, її порівняння з іконами колекції Національного музею у Львові ім. Андрея Шептицького дають підстави говорити, що образ створено у малярському осередку Яворівщини чи Любачівщини у 1620–1640 рр. Отже, його можна вилучити зі спадщини волинської іконописної традиції. Як засвідчують давні документи, львівські майстри працювали і на Волині.

Святителя зображено по пояс; правою рукою він благословляє, а лівою підтримує закрите Євангеліє. Такий тип іконографії – один з найбільш поширених у мистецтві країн візантійського світу і відомий з ХІ ст. У давньоруському іконописі він отримав особливу популярність, починаючи з ХІІІ ст.

На Миколаєві – білий поліставріон (фелон, декорований вохристими хрестами), який підкреслює єпископський сан і символізує прийняття ієрархом особливої божественної благодаті. Хрести на фелоні символізують страждання Ісуса Христа і відображають шанування Миколая як великого архієрея Христового. Блакитний підризник розкреслено темними геометричними складками. Омофор із великими білими хрестами, як і поручі, – оранжевий із білим крапковим орнаментом по краях. Довгий кінець омофора – біля лівого плеча. Він спускається з коміра і покриває ліву руку. Червоний колір тла як символ Божої любові і благодаті підкреслює святковість.

Миколай лівою рукою підтримує Євангеліє з блакитним обрізом і оранжевими застібками. Обабіч голови святого розташовані півпостаті Ісуса Христа з Євангелієм та Богородиці з омофором. За ранніми варіантами житія святителя Миколая, Вони брали участь у його посвяті в єпископський сан і вручили йому знаки архієрейського чину – Євангеліє та омофор. Пізніше первісне значення цього сюжету було забуто і сцена стала сприйматися як зображення епізоду про «Нікейське чудо», відоме у житійних текстах із кінця ХІV ст. В них розповідається про те, що на Першому Вселенському соборі в Нікеї святитель Миколай, обурений виступом єретика Арія, дав йому ляпаса, за що рішенням єпископів був ув’язнений і позбавлений сану. Вночі йому явився Ісус Христос із Богородицею, Який повернув Миколаєві Євангеліє й омофор.

У стилі образа присутня деяка архаїчність: видовжена голова, довга шия, підкреслена високим коміром, тендітні пропорції благословляючої руки з довгими і тонкими пальцями. Суворість святого пом’якшується витонченістю ліній малюнка і манерою письма. Примітний спосіб побудови рельєфу лику. На темний червонястий санкір (основний тон) покладено великі за площею ясно-вохристі висвітлення, які за допомогою дрібного розтушовування переходять у тінь. Зморшки на чолі, перенісся, ніс, повіки, очі виділено коричневим кольором, який виявляє об’єм і надає формам певної скульптурності. Майстерно прописано волосся, бороду і вуса Миколая.

Написи на іконі філігранно виконано білою фарбою. У письмо вплетено рослинний орнамент, завдяки якому літери нагадують заголовні червоні рядки стародруків.

Обрамлення образа типове для першої половини ХVІІ ст.: накладне, подвійне з профільованими срібленими планками, між якими – синє тло. Бонії (дерев’яні прикраси) втрачено, як і орнамент навколо них. Залишки орнаменту, виконаного білилом, проглядаються на лівому міжрамному полі.

Автор ікони вважається провідним майстром вищезгаданого осередку і вирізняється майстерністю та яскравою індивідуальністю, що проявляється у своєрідному трактуванні овалу обличчя, активному опрацюванні рельєфу чола, формі великих очей і вух, дугоподібних брів, специфічному змалюванні перенісся та носа, манері написання літер в іменуванні ікон та монограмах.

Волин. єпарх. відом.– 2015.– № 05 (126)

19 грудня 2018 р.
Архів статей
Сайти нашої
епархії
Сайт нашої
Церкви
Наші
банери