Образ написано наприкінці XVІІ ст., с. Чорніїв Турійського деканату. Матеріал і техніка: дерево, левкас, темпера, гравіювання, золочення.
Причини особливого пошанування цього святого на Волині були у багатогранності його служіння і готовності завжди прийти на допомогу. Він – пастир, опора Церкви, борець із єрессю; покровитель володарів і князів, подорожуючих і мореплавців; захисник бідних і знедолених, заступник за всіх, хто потрапив у біду. Найраніше свідчення про пошанування угодника на теренах краю зафіксовано в Іпатіївському літописі. У 1227 р. князь Данило Галицький приїздив до Миколаївського Жидичинського монастиря поблизу Луцька «поклонитися і помолитися святому Миколі». Цей же літопис пише про чудо порятування міста від нападу монголо-татарів 1259 р. завдяки заступництву святого. З того часу він вважається покровителем Луцька. З середини XVІ ст. залишились документальні свідчення про православну церкву Св. Миколая на площі перед Воротньою вежею Окольного замку, звідки починався ринок. Образ святця знайшов відображення і на печатці міського уряду. На честь святителя на Волині будувалися храми й монастирі, писались образи’. Волинські іконописці зображували угодника і духовним пастирем, і суворим ієрархом Церкви, оборонцем християнської віри, і милосердним покровителем слабких та знедолених. Традиційний, класичний тип святителя змінювався під впливом естетичних норм і традицій, стильових і духовних пріоритетів різних епох.
Майже на всіх давніх волинських іконах його фронтальна постать подана в єпископському облаченні у трьох варіантах: у повен зріст, поколінно або до пояса. Правою рукою Миколай благословляє, у лівій тримає закрите Євангеліє. У ростових зображеннях у лівій руці святого – жезл, рідше книга. На багатьох образа’х у верхніх кутах на хмарах розміщено постаті Христа з Євангелієм і Матері Божої з омофором як нагадування про події Нікейського собору 325 р., у якому єпископ Мир Лікійських брав участь. Найчастіше на волинських іконах бачимо поколінне зображення Миколая. Духовною проникливістю відзначені образи’ святого у творчості Майстра ікон з Михнівки, написані на переломі XVII – XVIIІ ст. у ренесансних традиціях. Знайдений майстром типаж повторюється з незначними змінами в творах із колекції Музею волинської ікони.
На реліквії з с. Чорніїв Турійського району святитель зображений в одежах православного архієрея, що вказує на служіння, якому він присвятив життя. Світлом наповнені його лик, змальований темно-рожевою вохрою, і рука, піднята у благословенні. Високе з залисинами чоло розкреслене легкими зморшками. Спокій, мудрість і духовна сила – у погляді його очей. Сріблом лягає навколо лику тонко прописане ледь хвилясте волосся. На Миколаї – білосніжна фелонь, гаптована легким квітковим орнаментом, із плечей спускається рожевий омофор з темно-синіми чотириконечними хрестами. Автор приділяє увагу змалюванню не тільки одягу святителя, але й палітурці Євангелія: золотий обріз книги, імітація шкіри, срібні застібки, графічне зображення Голгофи у середнику. Миколай тримає рукою Письмо через плат і полу фелоні, що підкреслює проповідницьке служіння пастиря.
Тло ікони гравійоване рослинним візерунком. Майстер використовує традиційні для волинського іконопису кольори: блідо-рожевий, вохристий, яскраво-білий, зелений, червоно-цеглястий. Художні прийоми, використані автором, роблять твір декоративним і урочистим.
В образі святого Миколая втілено всенародну любов до угодника, який отримав після смерті широку відомість, славу і честь у всьому християнському світі. Протягом багатьох століть змінювались уявлення про його зовнішній вигляд та атрибути, але незмінним залишався основний зміст його образу, лейтмотивом якого була безмежна любов до людей, відкритість і доступність кожному, незалежно від віку і соціального стану.
