Великдень, зважаючи на річну циклічність його приходу, все ж не належить до так званих традицій, які з часом переростають у звичаєві буденні обряди. І хоча останнім часом є намагання різних релігійних конфесій щодо святкування Воскресіння Господнього в один визначений день, усе ж, віримо, сутність цього свята аж ніяк не стане банально традиційною та побутово звичною, як прихід Нового року. Адже Великдень оновлює не тільки побутові та календарні сутності, Воскресіння оновлює наші душі вірою та сподіваннями на шляху до Царства Небесного та спасіння.
Кожен вірянин пригадає з приємністю урочистість приходу Пасхи з раннього дитинства: дитина повинна була бути вдягненою в обновки. Зовнішня зміна причепурених осель, побілених парканів, заметених дворів, упорядкованих садів та прибудинкової території свідчила про оновлення людських сподівань у впевненості завтрашнього дня, у глибокій вірі, що вічна наша душа, і що прийде воскресіння померлих.
– Великдень – це не лише свято, це цілий комплекс обрядових дій, яких дотримувалися наші пращури з сивої давнини, – аналізує доцент кафедри фольклористики Інституту філології Київського національного університету імені Тараса Шевченка Наталія Салтовська. – В першу чергу це сорокаденний піст, Чотиридесятниця, або Великий піст, упродовж якого люди намагалися утриматися від розваг та споживання скоромного. В цей період люди роздумували над своїм єством, думали про те, що є Бог, і готувалися до свята Воскресіння Господнього.
Останній тиждень посту потрібно було ретельно підготувати господу та родину до самого дійства. Тут цілий набір атрибутів. Це і готування ритуального хліба – паски, різних смакот, як-от печені ковбаси (у деяких регіонах запікали навіть ціле порося), це і фарбування великодніх яєць. Яйцю надавали особливого значення – то символ воскресіння. Яйце символізує модель всесвіту, з яйця починається життя. Традиція ж випікання пасок, тепер християнська, з’явилася ще задовго до введення Християнства.
– Великдень пов’язаний не тільки з воскресінням Бога, а і з воскресінням усієї природи, – розмірковує доцент тієї ж кафедри Олена Чабанюк. – Традиції Великого дня, який припадав на велике рівнодення 21–22 березня, дійшли до дня Воскресіння Ісуса Христа, тому протягом останніх тисячоліть до нього приєдналися і прадавні звичаї та обряди.
Це оновлення всієї природи, тому відповідним чином використовували вогонь. Ми знаємо про життєдайну силу віфлеємського вогню, але і в українців була традиція загасити вогонь і запалити новий, який добували ще способом тертя. Приготування пасок і всіх страв до великоднього столу відбувалося саме за допомогою цього вогню.
В Україні писанки розписували для старших людей одного кольору, зокрема темного, а для дітей були яскравіші мальованки. Обов’язково була писанка, яку дівчина мала подарувати своєму хлопцю. Були й такі, які писалися, щоб освятити їх та потім зберігати упродовж усього року на покуті. Писанки, на яких було зображено сонце, призначалися для Бога. Загалом писанки творилися для кожного члена родини.
Найчастіше використовувався червоний колір із цибулиння, жовтий – з відвару кори дикої яблуні, брунатний – із відвару шишок вільхи і т. д. Писанки червоного кольору були найяскравіші, їм завжди надавали перевагу: це нагадує кров Спасителя.
На Волині паски починають готувати з п’ятниці. Їх пекли дуже багато, до двадцяти штук, тому що обов’язково треба було поділитися цим хлібом з усіма, кого бачили.
Не без подиву згадуються волинські сільські традиції у вечоровій тиші перед Великоднем біля храму, де відбувається Служба Божа, – палити вогонь («одіяніє») та стріляти зі всіляких шумових пристосувань. Згідно з давніми повір’ями, злі духи, як мешканці підземного царства, живуть у могильній тиші й дуже бояться крику, шуму, стрільби, брязкоту, дзвону. І коли на Великдень лунали постріли із рушниць, брязкотіли всілякі тріскачки, калатала, дзвонили в церковні дзвони, то люди вірили, що все це відганяє злих духів, нечисту силу. Таким чином ніби очищалася дорога до приходу світлого свята Воскресіння, яке несло у серця і душі людей благодатний спокій.
На перший і другий дні Пасхи ходили христосуватися, і цей звичай існує по сьогодні. Маленькі дітки ходять до сусідів, родичів, хресних, приносять їм паску, яйця і христосуються. Це свято родинне, тому всі обов’язково мусять зібратися за великоднім столом: «тоді родина буде триматися купи протягом року».
У великодньому кошику, крім паски і яєць, обов’язково мусило бути м’ясо, сало, сіль, бо великодній солі приписувалося магічне значення. Все, що було в кошику, навіть рушничок, яким він покривався, наділяли важливим підтекстом. У русинів-українців була заборона будь-що свячене викидати, його закопували, і вважалося, що там буде родити нива, не буде бур’янів, або підкурювали людей чи тварин, якщо ті хворіли.
Три дні обов’язково святкували. Це і відвідування родичів, і розваги. Досі на Галичині й Волині зберігся звичай гаївок. Дзвонять дзвони, яким приписувалася магічна сила розбуджувати всю природу і відповідним чином провокувати здоров’я. Треба постояти під великоднім дзвоном, щоби, мовляв, протягом року не хворіти. Водять ігри, співають відповідні пісні. Якщо раніше грища проводили тільки дівчата, то тепер подекуди збирається всеньке село. Це дуже красиво й урочисто. Маленькі діти грають у довгої лози, б’ються крашанками, дорослі водять хороводи. Найголовніше – це створити настрій великого весняного свята.
Великоднього понеділка хрещеники ходили в гості до хресних батьків, онуки – до бабусь, несучи гостинця – пироги та крашанки. Такий самий гостинець («волочільне») давали і їм.
Цього дня хлопці на Гуцульщині й Прикарпатті обливали дівчат водою – на красу й здоров’я, отримуючи за це писанку. Від цього звичаю, відомого і в інших регіонах України, понеділок здобув назву «поливаний» (на жаль, тепер вироджується в якісь хуліганські дії).
Третього дня Великодніх свят селяни збиралися у корчмі на музи’ки – «проводити свята».
Отже, три дні Великодня були щасливим часом гостювань, молодіжних розваг і забав. Старші люди шукали в ці дні квітів рясту, а знайшовши, топтали їх: «Щоб і на той рік діждати рясту топтать».
Великдень закінчувався, але ще стояли на столах паски, крашанки й лунало всюди «Христос воскрес!» – так дозволяється вітати упродовж сорокá днів – аж до дня Христового Вознесіння.
Однією із популярних розваг молоді в Україні була колись «вулиця» – своєрідні вечорниці дівчат і хлопців просто неба.
«Вулиця», як правило, збиралася в певному, заздалегідь призначеному місці: на майдані посеред села, на зеленому лузі біля річки чи на леваді, – це залежало від місцевих обставин.
Але географічні особливості аж ніяк не здатні суттєво переінакшити і надати іншого акценту величній суті великоднього свята – Світлого Воскресіння нашого Спасителя. Народні звичаї та обряди, очищені від язичництва, лише підсилюють упевненість вірян у благодатності всезагального празника, який дає можливість усім людям відчути у дружному колі родини благодать Божу на вічне спасіння.
