Образ «Таємна вечеря». 1698–1705 рр. Автор – ієромонах Іов (Кондзелевич). Матеріали: дерево, левкас (ґрунт із крейди і клею), темперна та олійна фарби, позолота. З 1924 року зберігається у Львівському національному музеї. Реставровано 2002 року у Львівському філіалі Національного науково-дослідного реставраційного центру України. Реставратор Лідія Сойка.
«Таємна вечеря» є складовою величного іконостаса (ширина 13, 5 м, висота 16, 2 м) церкви Воздвиження чесного хреста Манявського скиту на Прикарпатті. Цей так званий Богородчанський іконостас став вершиною творчості цього ченця з Білостоцького монастиря (біля м. Торчин). Визнаний уже тоді духовний подвижник, майстер пензля поєднав ґрунтовну освіту у жовківському мистецькому середовищі (на Львівщині) з традиціями іконопису Волині, а також збагатив свою творчість здобутками європейського живопису.
У 1698 році о. Іов із групою помічників був запрошений до Манявського скиту для оздоблення новозбудованої церкви. Художній рівень іконостасу підняв український сакральний (церковний) живопис на якісно новий рівень. Цей витвір став шедевром світового рівня.
Сюжет ікони поширений в українському іконописі, мав зв’язки з західноєвропейською традицією. Він відтворює євхаристичну трапезу Ісуса Христа і дванадцятьох Його учнів. Присутність за столом зрадника Іуди створила неоднозначну ситуацію:
«І, як сиділи вони за столом та їли, рече Ісус: Істинно глаголю вам, що один з вас зрадить Мене, котрий їсть зо Мною. Вони ж почали смутитися і казати до Нього один по одному: Аже ж не я? і другий: Аже ж не я?» (Мк. 14:18–19).
Сум’яття за столом добре передано групуванням постатей, а також розміщенням їх на різних рівнях. Кожен образ має свій емоційно-психологічний портрет. Та поєднує їх єдиний порив збентеження, викликаний словами Учителя. Незворушний на іконі лише Ісус, бо Він перебуває над земним, Йому належить вічність. На плечі Христа – голова наймолодшого улюбленого Його учня Йоана Богослова.
Юда зображений майже зі спини. В одній руці, покладеній на стіл, тримає ножа, а в іншій, захованій за спиною, – калитку з грішми.
На глядача дивляться лише два обличчя: Ісуса та Юди. Вони виражають діаметрально протилежні життєві позиції: людяність, любов, умиротворення – і зло, підступність, зрадливість, безчестя. Цими образами розкрито глибину драматичних почуттів і реальних пристрастей.
Іконописець поєднав нові на той час віяння західноєвропейської культури з давніми традиціями візантійського мистецтва. Він ставив за ціль відтворити духовний світ через зображення життєвих реалій. Тому формою його образи близькі до світських картин, при цьому змістом глибоко духовні. Вони доносять до глядача вічні християнські істини.
